Воєнні дії на території України

Улітку 1914 р. австро - сербський конфлікт переріс у відкриту війну. Сербія традиційно спиралася на підтримку Росії. У частині російських військових округів, на Чорноморському й Балтійському флотах було проведено мобілізацію, яка переросла в загальну. У відповідь Німеччина 1 серпня 1914 р. теж розпочала загальну мобілізацію, а ввечері німецький посол вручив у Петербурзі російському міністрові закордонних справ ноту з оголошенням війни Росії. 3-го серпня ноту такого самого змісту передали французькому урядові. Звинувачуючи французів у порушенні нейтралітету Бельгії, Німеччина без попереджень вторглася на її територію. Це підштовхнуло до війни Англію.

За лічені дні війна розгорілася по всій земній кулі. На боці держав Антанти виступила Японія, маючи на меті захопити німецькі колонії в Тихому океані й заволодіти Китаєм. До Німеччини ж приєдналась Османська імперія. Утворилися нові фронти у Закавказзі, Сирії, Палестині. Одначе головними від початку були Західний і Східний фронти в Європі. На заході німецьким військам протистояли англійські, французькі та бельгійські армії. На сході об’єднані сили німецької та австро-угорської армій було спрямовано проти Росії.

На початку війни небувале патріотичне й націоналістичне піднесення охопило громадськість воюючих держав. Зовнішнім виявом національних почуттів стали перейменування в Росії міст із німецькими назвами, зокрема Санкт-Петербурґ став Петроградом; у Великої Британії королівська сім’я, яка була родом із німецького Ганновера, взяла нове прізвище - Віндзор.

Напередодні війни країни Антанти мали перевагу в людських і матеріальних ресурсах над країнами Троїстого союзу. Військово-морські флоти Англії та Франції домінували на морях. А от за кількістю та якістю озброєнь і в мобілізаційному аспекті до війни краще підготувалася Німеччина. Майже за рік до початку воєнних дій у Німеччині було підготовлено воєнно-оперативний план нападу на Францію. В основу наступних воєнних дій було покладено план генерала Шліффена - начальника німецького генштабу в 1891-1905 рр.

Неминучість війни на два фронти для Німеччини була очевидною. Тому головною ідеєю стратегічного плану було бити противників нарізно. На початковому етапі війни на заході (проти Франції) передбачалося зосередити близько 80% збройних сил Німеччини, а решту - на сході (проти Росії). Удар по Франції передбачалося завдати через нейтральну Бельгію північніше Парижа в обхід основних сил французької армії. В результаті такого стратегічного маневру (“непрямого удару”) німці мали намір оточити і знищити французьку армію ще до того, як Росія завершить мобілізацію. Після розгрому протягом 4-6 тижнів французької армії Німеччина мала перекинути війська на схід і в перебігу блискавичної війни завдати поразки Росії.

У перші ж дні війни німецькі війська здобули фортецю Льєж і столицю Брюссель. Згодом вони несподівано для себе наразилися на запеклий опір бельгійців. Почалися каральні операції проти місцевого населення. Не гребуючи ніякими засобами, німецьке командування гнало війська на захід. На франко-бельгійському кордоні відбулися перші переможні бої з французами, що додало німцям впевненості. Відкривався шлях на Париж. Французький уряд залишив столицю й переїхав до Бордо.

Стратегічний задум німецького командування здавався виконаним. Два німецькі армійські корпуси і кавалерійську дивізію було перекинуто на схід у Пруссію, де вже наступали російські армії під командуванням генералів Ренненкампфа і Самсонова. Але ця допомога виявилась зайвою, бо росіяни і без того зазнали поразки і вже у вересні були витіснені зі Східної Пруссії. При цьому 30 тис. вояків потрапили в оточення, а генерал Самсонов застрелився.

Натомість успішнішими були дії Південно-Західного російського фронту, що діяв у серпні-вересні проти Австро-Угорщини. Після перших успіхів австро-угорські війська зазнавали поразки за поразкою. Російські армії Рузького та Брусилова в результаті Галицької битви захопили Львів, взяли в облогу фортецю Перемишль, зайняли майже всю Галичину й Буковину вийшли до Карпатських перевалів.

Після перемоги у Галицькій битві у росіян відкривалися можливості вторгнутися до Угорщини, або спрямувати удар із Польщі прямо на Берлін. За наполяганням союзників росіяни вдарили по Німеччині. В той же час німецьке командування зосередило свої війська для наступу на Варшаву, щоб відволікти росіян і врятувати своїх союзників австрійців. У результаті німецькі та російські війська зійшлися на фронті в 300 км в районі Івангорода та Варшави. Росіяни, маючи чисельну перевагу, розгромили дві армії противника. Шлях на Берлін та Відень було відкрито. Становище врятували німецькі генерали П. фон Гінденбурґ і його молодий колега Е.Людендорф. Умілими маневрами, але ціною значних втрат вони зуміли запобігти російському вторгненню.

Тим часом 5-12 вересня розгорілася грандіозна битва на північний схід від Парижа на річці Марні. Німецьке командування, вважаючи, що французи вже нездатні чинити серйозний опір вирішило не обходити Париж з півночі, як було передбачено планом Шліффена, а пійти навпростець. Але на річці Марні німецькі війська наштовхнулися на сильний опір французів, які в короткий термін зуміли зібрати в потрібному місці значні сили (у перекиданні французьких військ на фронт вилику роль відіграли паризькі таксисти). Німецький наступ призупинився. Сталося, як говорили французи, «диво на Марні». План блискавичної війни провалився. Проте німецьке командування оцінило ситуацію як тимчасову невдачу і спланувало фланговий удар з метою оточити французів й оволодіти Парижем. Та французькі й англійські війська, що прибули на фронт, несподівано перейшли в наступ. Кожна зі сторін намагалась обійти противника з флангів, що нагадувало "біг до моря". Лінія фронту видовжувалась і досягла 600 кілометрів - від кордонів Швейцарії до Ла-Маншу. Фронт стабілізувався. Це був важливий стратегічний успіх союзників.

До цього війна була маневровою; тепер вона набула позиційного характеру. І ті, й ті солдати заривалися в окопи, перед якими будувалися земляні та бетонні укріплення, недоступні навіть для важкої артилерії. Перед окопами простяглися мінні поля і ряди дротяних перешкод. Щоб подолати таку оборону, зважаючи на тодішню тактику та технічне оснащення військ, потрібні були значні людські ресурси.

Жодна зі сторін не володіла достатніми засобами, аби безповоротно змінити перебіг подій. Тому надії покладалися на допомогу союзників і на досягнення успіхів на інших театрах війни.

Першою змогли залучити у війну Японію, що виступила на боці країн Антанти. Вона захопила німецькі володіння в Китаї й на Тихому океані. Країни Антанти вимагали залучення японських солдатів до бойових дій у Європі, але японський уряд відмовив.

Німеччину підтримала Османська імперія. Щоб прискорити вступ Туреччини до війни, німецькі кораблі «Гебен» і «Бреслау» під турецьким прапором обстріляли Одесу, Севастополь та інші міста. Це потягло за собою утворення нових фронтів. Російсько-турецький фронт у Закавказзі розтягнувся на 350 км. Тут наступ турків був невдалим. У Сарикамиській битві (грудень 1914 – січень 1915 рр.) основні сили турецької армії було розгромлено. Російські війська вступили на територію Туреччини. Вину за поразку турецьке керівництво поклало на вірменів, які начебто вітали перемоги росіян. Були влаштовані антивірменські погроми. На кінець 1915 р. з 2,1 млн вірменів у Туреччині залишилося 600 тис. Такого геноциду людство ще не знало. Це був перший прецедент, який потяг за собою цілу низку масових убивств невинних людей за національною ознакою, що принесло ХХ ст. Одними з причин ненависті турків до вірменів були: релігійна нетерпимість (вірмени християни, турки – мусульмани), домінування вірменів у економічному житті імперії (80% внутрішньої та 50% зовнішньої торгівлі було в їхніх руках).

Лінії фронтів простягнулися через Палестину та Месопотамію, де турецька армія зіштовхнулась із англійцями.

Невдачі спіткали й австрійську армію на Балканах, яка двічі брала Белград, але серби не капітулювали і витіснили австрійців із країни.

Бої на Західному і Східному фронтах означали зрив німецького плану блискавичної війни. Війна стала набирати затяжного характеру і розростатись у масштабах. Але до такої війни жодна з сторін не була готова. Тепер долю війни вірішував уже не фронт, а тил (економічний і людський потенціал).

У 1915 р. на Західному фронті Німеччина не вела активних наступальних дій. Німецькі війська відбивали кровопролитні, але безрезультатні атаки французів в Артуа і Шампані. За рік Франція втратила 1 млн 292 тис. солдатів, англійці – 279 тис., німці – 612 тис. Стримуючи наступ, німці стрімкими контратаками зводили нанівець успіхи противника. Під час однієї з атак 22 квітня біля бельгійського міста Іпр німці вперше у світовій історії здійснили вдалу газову атаку (перше застосування хімічної зброї відбулось у лютому 1915 р. німцями під Варшавою, але невдало). З 15 тис. отруєних хлором англійських вояків третина померла. Ця подія продемонструвала нехтування нормами міжнародного права ( у 1907 р. Гаазька міжнародна конференція прийняла конвенцію про заборону використання хімічної зброї) та ознаменувала появу нового виду зброї. У військах було впроваджено протигази.

Зі свого боку, англійці й французи спробували перекрити протоки Босфор і Дарданелли. Та висадка десанту у квітні 1915 року виявилася невдалою. Турецькі війська повністю заблокували десант союзників, який у грудні того ж року був змушений залишити свій плацдарм.

Тими ж квітневими днями завершилися переговори країн Антанти й Італії. За Лондонською угодою Італія вступала у війну проти Німеччини. За це після війни до неї мали відійти Трієст та інші австрійські області з італійським населенням, під протекторат Італії потрапляла Албанія. Через місяць Італія вступила у війну, але вела її спроквола. Італійським військам протистояли 10 австрійських дивізій.

Це було єдине полегшення для Росії, адже найбільші за масштабами бої у 1915 р. відбувалися на сході. За пропозицією німецького командувача Східного фронту генерала фон Гінденбурґа проти Росії було спрямовано головний удар Німеччини. Досі російські війська проводили наступальні операції не для досягнення стратегічної вигоди, а з метою полегшення становища союзників на заході. Через постійні передислокації з’єднань і розрізнені дії бойова міць російських армій залишалася невисокою. Техніко-економічна відсталість Росії зумовила тяжке становище на фронті. Не вистачало зброї, боєприпасів, обмундирування, медикаментів. У Німеччині добре знали про наміри російського командування, про сильні та вразливі місця росіян. Німецькі та австрійські вивідувачі були в російських штабах, навіть у військовому міністерстві та царському оточенні. Росію вважали найслабшою ланкою Антанти, що її можна було легко змусити вийти з війни.

2 травня 1915 р. після шаленої артилерійської підготовки німецькі й австрійські війська перейшли в наступ і прорвали російську оборону. Протягом наступних п’яти місяців вони захопили Галичину, Буковину, частину Волині, Польщу, Литву, частину Латвії та Білорусі. Втрати росіян вражали: 850 тис. убитих і поранених, 900 тис. полонених. Хоча Росія не капітулювала, німецьке командування вважало, що російська армія вже не здатна на серйозні наступальні дії. Фронт розтягнувся від Ризької затоки до кордонів Румунії. Після цього на сході теж перейшли до позиційної війни.

Успіхи німецької армії підштовхнули втрутитись у війну і Болгарію (осінь 1915 р.). Утворився Четверний союз Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії. Через болгарську територію Туреччина тепер вільно могла спілкуватися зі своїми союзниками. Проти невеликої сербської армії в жовтні 1915 р. рушили німецькі, австро-угорські й болгарські війська. Росія не могла надати Сербії допомогу, а французькі й англійські війська прибули запізно: сербську армію вже було розгромлено. На новоутвореному Балканському фронті бойових дій до середини 1918 р. майже не велось.

Отже, в 1915 р. вирішальних перемог не здобула жодна з коаліцій. Проте час працював на країни Антанти, які мали більш потужний промисловий потенціал і більші людські ресурси. Вони налагодили велике військове виробництво і нарощували стратегічну перевагу. Концентрація німецьких військ на Східному фронті відкривала союзникам на заході можливість для перепочинку та перегрупування сил для здійснення вирішального удару. Напередодні кампанії 1916 р. Англія та Франція, порівняно з Німеччиною, мали численнішу армію, глибоко ешелоновану оборону, потужну артилерію. Війська німецьких союзників виявилися розпорошеними по різних фронтах і не відзначалися високою боєздатністю.

4. Бої 1915 – 1917 рр.У 1915 р. країни Четверного союзу змінили стратегічну спрямованість головного удару. З метою розгрому Росії його центр був зміщений на Східний фронт. Це дозволяло союзникам істотно поповнити матеріальні ресурси, після чого можна було зосередитися на розгромі Англії та Франції.

У німецького командування склалося враження, що перемогу на сході забезпечено і час братися за противників на заході. 21 лютого 1916 р. німецькі війська на ділянці фронту завдовжки 40 км перейшли в наступ. Йому передувала нищівна артилерійська підготовка. Небаченої сили удар спрямовувався проти фортеці Верден. Добре укріплена, вона становила вістря оборони французів. За німецьким планом, небезпека втрати цієї ключової позиції примусить французів кинути сюди всі свої сили. Але тільки-но німецька піхота піднімалася в атаку, вона наражалася на шалений вогонь. За кілька місяців кровопролитних боїв німці спромоглися заглибитися в оборону французів лише на 7 км. Прорвати фронт чи бодай заволодіти Верденом вони не зуміли.

Сили обох сторін виснажувалися з кожним днем. У розпал битви під Верденом командування німецькими військами було передано переможцям росіян генерал-фельдмаршалу П. фон Гінденбурґу та генералу Е.Людендорфу. Нове командування визнало безперспективним подальший наступ на Верден: «Верден став відкритою раною, яка підточує наші сили…».

Франція очікувала на допомогу від Росії та Англії. Справді, 4 червня російські армії під командуванням генерала Олександра Брусилова після нетривалої але потужної артилерійської підготовки прорвали австро-німецький фронт одразу в чотирьох місцях. Успіх у наступі був досягнутий завдяки новій тактиці, росіяни наносили удар не в одному місці, як це робилося раніше, а водночас у декількох, що не давало можливості противникові стягувати війська для відбиття наступу. Завдяки вдалому наступу росіяни знову зайняли більшу частину Галичини й Буковину. Загальні втрати австро-німецьких військ складали 1,5 млн солдатів, з яких близько 400 тис. потрапили в полон. Росіяни захопили 500 гармат і велику кількість іншого озброєння, втративши при цьому втричі менше особового складу (серед інших 62 тис. загиблих). Німецьке командування поспіхом знімало війська на заході й перекидало їх на схід. Успіх росіян підштовхнув до вступу у війну на боці Антанти Румунію (16 серпня 1916 р.). Проте, румунські війська були швидко розгромлені, а країна була окупована ворожими військами. Росіянам довелося рятувати нового союзника, що подовжило лінію фронту ще на 500 км (На сході поряд з Західним і Південно-Західним утворився ще й Румунський фронт).

1 липня 1916 р. французькі та англійські війська почали наступ на річці Соммі. Шквальний артилерійський вогонь, що тривав сім днів, зруйнував німецькі дротяні загорожі, траншеї, ходи сполучення. На кожен метр фронту англо-французька артилерія вивергнула близько тонни металу. Крім піхоти, на прорив уперше пішли танки (15 вересня 1916 р.). Успіх танкової атаки був вражаючим, англо-французькі вйська заглибилися в оборону противника на 5 км з мінімальними втратами. Раніше такий прорив досягався ціною десятків тисяч життів. Проте німецькі війська стримали натиск, і восени активні бойові дії на річці Соммі припинилися. У грудні безрезультатно закінчилась і Верденська битва.

Підсумки воєнних кампаній 1916 р. на Заході виявилися приголомшливими. Під Верденом загинуло до 1 млн німецьких і французьких солдатів та офіцерів. На річці Соммі обидві сторони втратили понад 1,3 млн вояків.

Такі страшенні жертви так і не визначили переможця. Війна продовжувалася. Постійно вдосконалювалися смертоносна зброя і техніка. Для нищення людей використовувались артилерія, танки, військово-повітряні сили, хімічна зброя. За рівнем технічної оснащеності англо-французькі війська випереджали Німеччину. Війна виснажувала противників, вимагаючи мобілізації останніх людських, матеріальних і продовольчих ресурсів. Найбільш катастрофічне становище після битв 1916 р. склалося в Німеччини, у якої армія скоротилася на 1 млн солдатів, що їх не було ким замінити.

Напередодні війни Німеччина приділяла значну увагу створенню величезного надводного флоту, який би зміг завдати поразки головній морській державі Англії. Але з початком війни німецький флот не зміг протидіяти морській блокаді, встановленій країнами Антанти. Дії німецького флоту обмежувалися лише Балтійським морем, а австро-угорського – Адріатичним. Тільки незначні сили німецького флоту, що опинились із початком війни на просторах світового океану завдали деяких турбот союзникам. Так, у Чорному морі під турецьким прапором німецькі крейсери "Гебен" і "Бреслау" обстрілювали Одесу, Севастополь, Новоросійськ і Феодосію. В Атлантичному і Тихому океанах діяли німецькі рейдери, що намагалися порушити морські перевезення між країнами Антанти. Але на кінець 1914 р. після розгрому німецької ескадри в Південній Атлантиці біля Фолклендських островів держави Троїстого союзу опинилися в остаточній морській блокаді.

Почалися пошуки нових ефективних засобів морської війни. Порятунок убачався в розгортанні підводної війни. Свою ефективність підводні човни показали вже в 1914 р. Так, німецька підводна лодка «U-9» безкарно за одну атаку біля узбережжя Нідерландів відправила на дно відразу три англійські крейсери.

У лютому 1915 р. Німеччина оголосила всі води, що омивають Велику Британію, зоною бойових дій і спрямувала сюди свої підводні човни. 7 травня об’єктом атаки став англійський пасажирський лайнер "Лузитанія" з 1198 пасажирами на борту, з них 124 були американці. Загибель "Лузитанії" стала однією з найбільших морських катастроф. США виступили з рішучим протестом, бо, крім людських жертв, підводна війна завдавала збитків американській торгівлі. Уникаючи конфлікту зі США, Німеччина тимчасово обмежила підводну війну. Німецьке командування віддало наказ не топити пасажирські судна без попередження. На практиці командири підводних човнів цей наказ часто не виконували.

У травні-червні 1916 р. між англійським і німецьким флотами відбулася найбільша у війні морська битва. У ній з обох сторін узяли участь основні сили флоту. Німецьке командування пішло на прорив морської блокади. Зіткнення з англійським флотом сталося в Північному морі біля берегів Ютландії. Німецька ескадра спробувала розсікти британський флот, щоб розбити його частинами, але сама мало не опинилася відрізаною від своїх баз і поспішно залишила бій. Під час бою анлійці втратили 14 кораблів, німці – 11.Повернувшись на бази, німецький флот більше у відкритому морі не з’являвся.

У Німеччині знов активізувалися прихильники необмеженої підводної війни. "Ми будемо топити навіть тріску, якщо вона попливе в Англію", - підтримав їх кайзер Вільгельм ІІ. Країни Антанти потерпали від німецьких підводних човнів (на дно було відправлено більше 2000 суден). На виклик Німеччини Антанта відповіла розгортанням суднобудування, розробленням ефективних засобів боротьби проти підводних човнів. Агресивність Німеччини обурювала світову громадськість. Загибель американських суден, а особливо американських громадян все більше настроювало громадськість США проти Німеччини. Стало зрозумілим, що підводна війна неспроможна вирішити долю війни, яка набувала затяжного характеру.

Ще в 1915 р. ворогуючі сторони зіткнулися з труднощами постачання армій. Найбільший дифіцит озброєння, через слабість економіки, відчувала Росія. Щоб розширити масштаби воєнного виробництва, було запроваджено жорстке державне регулювання економіки. Держава визначала обсяги необхідного виробництва, розміщувала замовлення, забезпечувала сировиною та робочою силою. Вводилася трудова повинність, яка давала можливість зменшити дефіцит трудових ресурсів, викликаний призовом майже всіх дорослих чоловіків до армії. Оскільки воєнне виробництво зростало за рахунок цивільного, виник дефіцит споживчих товарів, який змусив уводити регулювання цін, нормування споживання. Мобілізація шкодила сільському господарству. В усіх воюючих країнах, крім Англії, виробництво продовольчих товарів скоротилося, а це призвело до введення карткової системи розподілу продуктів харчування. У Німеччині, яка традиційно ввозила продовольчі товари, через блокаду склалося дуже скрутне становище. Уряд там був змушений заборонити відгодівлю худоби зерном і картоплею, вводилися різноманітні замінювачі продуктів – ерзаци. Система державного контролю над виробництвом і споживанням найбільш жорсткого вигляду набула в Німеччині.

Життя населення воюючих країн кардинально змінювалося. Його рівень усюди впав. У Німеччині до 1917 р. наповнення продуктових карток навіть не задовольняло фізіологічних потреб - почався голод (зима 1916/1917 рр.), жертвами якого стало близько півмільйона чоловік. Труднощі війни призвели до великої смертності серед цивільного населення. Разом із бойовими втратами це спричинило скорочення чисельності населення Австро-Угорщини, Німеччини та Франції.

Тяжкі наслідки війни найбільш сильно проявилися в Росії. До економічних і соціальних проблем додалася політична криза, спричинена поразками на фронтах, недовірою до діяльності уряду, його нездатністю завершити війну. Хитке становище влади щосили розгойдували більшовики, використовуючи голод і розруху в країні для досягнення власних цілей. У лютому 1917 р. антивоєнні та соціальні виступи в Росії набрали небаченого розмаху і переросли в революцію. Врятувати монархію не вдалося. На початку березня влада перейшла до Тимчасового уряду. Росія стала республікою (проголошено 1 вересня 1917 р.). Новий уряд не відмовився від зобов’язань царя Миколи ІІ перед союзниками і, попри хвилі протестів, закликав продовжувати війну до переможного кінця.

У 1917 р. німецьке командування віддавало перевагу оборонній тактиці, Антанта - наступальній. Ще в грудні 1916 р. Німеччина виступила з пропозицією розпочати переговори про мир, сподіваючись залишити за собою всі завойовані території. Країни Антанти відхилили цю пропозицію. Існувала домовленість генеральних штабів союзних армій про одночасний наступ у 1917 р. на всіх європейських фронтах.

Але революція в Росії зірвала наступ російських військ. Під впливом революційних подій у Росії масові страйки прокотилися в Англії, Франції, Італії. Страйкарі та демонстранти вимагали припинення війни. З Росії революційні настрої перекинулись і в Німеччину. У квітні-травні на Східному фронті спостерігалися масові братання солдатів німецької армії та росіян. Перспективи виходу Росії з війни надзвичайно занепокоїли союзників, але Німеччині додали сподівань на перемогу.

На подальший хід війни вирішальний вплив справила позиція США, єдиної великої держави, що поки що не була втягнута у війну.

Сполучені Штати Америки були країною, яка ніяк не бажала поразки Антанти. Тривалий час їм було невигідно вступати у війну - адже США постачали країнам Антанти зброю, боєприпаси, продовольство, а з державами австро-німецького блоку торгували через нейтральні країни. У 1914 р. американський борг країнам Європи, головно Англії, становив близько 6 млрд доларів. У роки війни вони не лише розрахувалися з боргами, а й перетворилися з боржника європейських держав на кредитора (позики становили понад 10 млрд доларів). Можлива поразка Антанти могла би зробити проблематичним повернення цих величезних коштів. Також правлячі кола США прагнули, щоб країна відігравала більш важливу роль у міжнародній політиці, а не взявши участі у війні, не можна було претендувати на частку в післявоєнному перерозподілі світу.

Тільки-но стало відомо, як небезпечно для союзників розгортаються події в Росії, 3-го лютого 1917 р. США розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною, а 6 квітня оголосили війну. Вступаючи у війну, США не стали зв`язувати себе якимись зобов'язаннями, сподіваючись по війні відігравати провідну роль під час мирних переговорів, як головний арбітр. Формальним приводом до війни стала німецька дипломатична депеша («Нота Циммермана»), перехоплена англійською розвідкою і передана американцям, в якій йшлося про таємні переговори Німеччини і Мексики про союз проти США. Упродовж року на Західний фронт прибуло понад 2 млн американських солдатів. Американська промисловість отримала нові замовлення. На потреби армії та флоту виділялися значні кошти. Економічна, військова, фінансова міць США була спрямована проти Німеччини і не залишила їй шансів на перемогу.

Генеральний наступ країн Антанти одночасно на всіх фронтах навесні 1917 р. виявився невдалим. У квітні об’єднане англо-французьке командування зробило спробу атакувати противника в районі Реймса. Сім тижнів тяжких боїв успіху не принесли. Французи втратили убитими й пораненими понад 500 тис. вояків. У французькій армії спалахнули заколоти проти продовження безглуздої війни. Новий командуючий французькими військами Петен (герой оборони Вердена) жорстокими заходами і деякими покращеннями умов перебування солдатів на фронті зумів навести лад у військах. Тим часом у наступні півроку весь тягар подальших боїв ліг на плечі англійців. Їм вдалося провести кілька вдалих операцій, що зміцнило підірваний дух військ Антанти. Одна з таких операцій в районі Камбре (листопад-грудень 1917 р.) стала “тріумфом танків”. Тут 378 англійських танків у взаємодії з піхотою і авіацією завдали удару і прорвали сильноукріплену оборону противника. Щоправда, розвинути успіх англійці не змогли, але танки остаточно довели свою бойову цінність.

На сході в липні 1917 р. російські війська перейшли в наступ на львівському напрямі. Та це їм коштувало нової поразки і величезних втрат. Німецькі війська перейшли в контрнаступ. Вони остаточно вибили росіян із Галичини, а також захопили Ригу.

Тим часом невдача спіткала італійців, що зазнали нищівної поразки під Капоретто в жовтні 1917 р., хоча й мали чисельну перевагу. Італійські вояки у безладді відступили. 300 тис. із них потрапили в полон, 130 тис. загинули. Лише перекинуті з Ніцци на автомобілях англійські та французькі дивізії дещо виправили становище і не допустили виходу Італії з війни.

Тим часом Росія, в результаті більшовицького перевороту 7 листопада (25 жовтня) 1917 р., стрімко змінювала політичний курс. Захопивши владу, більшовики 15 грудня уклали з австро-німецьким командуванням перемир’я. Раніше це зробила Румунія. 9 лютого 1918 р. Українська Народна Республіка уклала мир з країнами Четверного блоку. 3-го березня 1918 р. між Німеччиною та радянською Росією було підписано сепаратний Брестський мир. У результаті цього миру Німеччина отримала контроль над значною територією (Україна, Польща, Білорусь, Прибалтика, Фінляндія, Закавказзя). В урядових колах Німеччини починають визрівати плани створення могутньої імперії, яка б об'єднала країни Центральної, Північної, Східної та Південно-Східної Європи.

Німецькі війська перекидалися на захід, щоб здобути остаточну перемогу над англійцями і французами до прибуття на фронт американських військ. Від кінця березня до початку червня німці провели на заході три наступальні операції («Битва Кайзера» або операція "Мішель"). У них були деякі переваги, але бракувало адекватної оцінки противника. Застосувавши нову тактику прориву оборонних ліній за допомогою штурмових груп, озброєних гранатами, легкими кулеметами, мінометами, пожертвувавши життям сотень тисяч своїх солдатів, вони перейшли річку Марну і наблизилися до Парижа. Тут на Марні вдруге вирішувалася доля Західного фронту. Столицю Франції обстрілювали з далекобійних гармат бомбардували за допомогою авіації. Та це не змінило загального становища. Людські ресурси Німеччини вичерпалися. Зневірені в усьому солдати неохоче корилися наказам командирів. 18 липня союзники рушили в наступ, відкинули німців від Марни і вже не втрачали ініціативи.

Остаточного удару німецьким військам союзники завдали біля Ам'єна 8 серпня, де англійські танки прорвали оборону німців. За один день було розбито 16 німецьких дивізій. Командувач німецької армії генерал-фельдмаршал фон Гінденбурґ заявив імператорові Вільгельму ІІ про доцільність укладення миру, поки війська знаходяться на території противника.

Не чекаючи кроків Німеччини, під натиском військ Антанти 29 вересня капітулювала Болгарія. Через місяць запросили миру Австро-Угорщина і Туреччина.

Австро-Угорську імперію роздирали внутрішні суперечності. Національно-визвольні рухи переросли в демократичні та національні революції. Про створення Чехо-Словацької республіки оголосили Чехія і Словаччина. Об'єднану незалежну державу південних слов'ян вирішили створити серби, хорвати і словенці. У Галичині було проголошено самостійну Західноукраїнську Народну Республіку. На початку листопада від Австрії відділилась Угорщина. Австро-Угорська монархія розпалася. 3-го листопада командування австро-угорської армії підписало перемир'я з Антантою.

Внутрішнє становище Німеччини вже давно було непевним. Наростали масові протести проти політики уряду. У квітні 1917 р. на військових заводах Німеччини страйкувало понад 300 тис. робітників. У серпні вибухнули заворушення серед матросів військового флоту. Після виходу Росії з війни бойовий дух німецької армії не посилився, а підупав. Їхати на захід і гинути, продовжуючи фактично програну війну, ніхто не бажав. У Німеччині назрівала революція.

Оцінивши загрозливість ситуації, німецьке верховне командування в ультимативній формі поставило вимогу імператорові припинити війну і запобігти вибуху революції. Уряд Німеччини звернувся до американського президента з проханням про перемир’я та укладення миру. Вільсон погодився розпочати переговори за умови відведення німецьких військ із занятих територій і зречення кайзера.

Поки в Берліні роздумували, в місті Кілі 3 листопада повстали військові моряки. Вони були обурені спробою командування кинути їх в останній бій. Для захисту своїх інтересів моряки створили першу в Німеччині раду. У Берліні на боротьбу піднялися робітники.

6 листопада президент США повідомив, що маршал Фош уповноважений прийняти представників німецького командування. Наступного дня німецька делегація на чолі з міністром Ерцберґером під білим прапором перетнула лінію фронту. Далі залізницею вона прибула на станцію Ретонд у Комп’єнському лісі, де стояв штабний вагон маршала Фоша.

Тим часом революційна хвиля не вщухала, і 9 листопада Німеччину було проголошено республікою. Канцлер Макс Баденський оголосив про зречення кайзера. Влада перейшла до соціал-демократа Еберта. Переговори в Комп’єнському лісі велися від імені нового уряду. В ультимативній, принизливій для німецьких делегатів формі союзники виставили низку умов. Протягом двох тижнів німці повинні були евакуювати війська з Бельгії, Франції, Люксембурґу, Ельзасу і Лотаринґії. Вони мали скасувати Брест-Литовський договір, передати все озброєння переможцям, відпустити на батьківщину полонених. Водночас союзне командування погодилося тимчасово залишити німецькі війська в Україні та Прибалтиці, щоб запобігти встановленню над ними контролю більшовиків. Термін перемир’я становив 36 днів.

На світанку 11 листопада 1918 р. між Німеччиною та її противниками було підписано Комп’єнське перемир’я. Об 11-й годині ранку пролунав сигнал "Припинити вогонь!". Перша світова війна закінчилася.

Понад чотири роки - з 1 серпня 1914 р. по 11 листопада 1918 р. тривала Перша світова війна. У неї було втягнуто 38 держав із населенням понад 1 млрд чоловік. У битвах загинули 10 млн, 20 млн було поранено чи скалічено. Збитки становили третину національного багатства держав-учасниць війни. У матеріальному обчисленні вона обійшлась у 80 млрд доларів.

Одним із підсумків війни стало нове співвідношення сил на міжнародній арені. Сполучені Штати Америки почали відігравати роль кредитора європейських держав, відповідно посилилась їхня роль у світовій політиці. Світ набрав нових обрисів. У перебігу війни державний лад Німеччини, Австро-Угорщини, Османської імперії та Росії не витримав випробувань. Імперії Гогенцоллернів, Габсбурґів, Романових, Османів розпалися. На їхніх уламках виникли нові держави. Посилився вплив Японії. Похитнулася колоніальна система.

Запитання:

1. Який характер мала Перша світова війна?

2. Проаналізуйте позиції щодо Росії і Австрії різних українських політичних сил.

3. Охарактеризуйте місце України у воєнних планах Російської імперії. Які обставини визначали ці плани?

4. Яку мету ставили перед собою керівники Союзу визволення України? На яку країну орієнтувалася ця організація?

5. Яким було ставлення до воюючих сторін представників політичних партій і народу Західної України?