Щоденник 1 страница

Програма ознайомлення з навчальним закладом

ВСТУП

Технологічних термінів живопису

Українсько-російський покажчик

Українська мова Російська мова
Барвник Білило Брунатний Бурштин Віяло Всотувати Вуглець Галуни Дещиця   Драглі Жовкнення Задубіння Закоркований Занурити Кисень Крейда Кулька Легкозаймистий Линва Малярство   Маляс Мерхнення Місткість Міхур Модрина Оборотний Оздоблювання Олія Ошурки Пагін Питома вага Плиткий Пожолоблений Полотно Порожнистий   Порцеляна Просочування Просякнення Пруг Ретельно Рицинова (олія) Рідкúй; рідина Сечовина Сірка Стільники Струмінь Тло Церата Цівка Шерехатий Шпаристий Шпилькові Щільно Ялиця Краситель Белила Коричневый Янтарь Веер Впитывать Углерод Квасцы Незначительное количество (малая толика) Студень, студенистая масса Пожелтение Одеревянение, задубливание Плотно закрытый пробкой Опустить в жидкость Кислород Мел Шарик Легковоспламеняющийся Канат Живопись, создание художественных полотен Патока Пожухание Объём (посудина) Пузырь (плавательный, жёлчный и т.п.) Лиственница Обратимый Украшение (процесс) Масло растительного происхождения Опилки металлические Побег (растения) Удельный вес Плавный, текучий Покоробленный Полотно, холст С большими порами, отверстиями, пористый Фарфор Пропитывание, пропитка Промокание Край, грань Старательно, тщательно Касторовое (масло) Жидкий; жидкость Мочевина Сера (химический элемент) Соты Струя Фон Клеёнка Тонкая струйка Шероховатый Трещиноватый, пористый, неплотный Хвойные Плотно Пихта

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аксёнов Ю.Г. Цвет и линия: Практическое руководство по рисунку и живописи. М., 1986. с.

2. Беленький Е.Ф., Рискин И.В. Химия и технология пигментов. Л., 1974.

3. Вибер Ж. Живопись и её средства. Издательство Академии художеств СССР, Москва, 1961.

4. Волков Н.Н. Цвет в живописи. М., 1957.

5. Гёте И.В. Избранные сочинения по естествознанию. М., 1957.

6. Гренберг Ю.И. Технология, исследование и хранение произведений станковой и настенной живописи. М., 1987.

7. Жердзицький В. Живопис. Техніка і технологія. Харків, 2006.

8. Ивенс Р.-М. Введение в теорию цвета. – М., 1964.

9. Киплик Д.И. Техника живописи. М. – Л., 1950.

10. Лентовский А.М. Технология живописных материалов. Л-д. 1949.

11. Леонардо да Винчи. Избранное. М., 1952.

12. Омельченко П. Наука про малярські фарби та техніки. Львів, 1996.

13. Тютюнник В.В. Грунтованный холст для масляной живописи. М., 1949.

14. Титов М.Ф. Техніка і технологія темперного жовткового іконопису. Вид-во “BONA MENTE”, Київ., 2005.

15. Ченнино Ченнини. Книга об искусствах или Трактат о живописи. М., Изогиз, 1933.

 
 
Смси масляных красок 25

Для того, щоб уміти

встановлювати вихідні точки зору

на ту чи іншу форму практичної роботи, необхідно в цьому постійно вперто практикуватися.

Точки зору повинні вироблятися,

а не даватися в готовому вигляді.

С.Т.Шацький

Педагогічна практика є визначальною ланкою в системі професійної підготовки вчителя. В педагогічних навчальних закладах вона завжди має довготривалий і неперервний характер, що забезпечує фундамент для формування основних умінь і навичок у майбутніх учителів. К.Д. Ушинський писав, що «метод викладання можна вивчити з книги чи зі слів викладача, але набути навичку використання цього методу можна лише довготривалою практикою».

У педагогічних навчальних закладах накопичений цікавий досвід організації та проведення педагогічної практики. Однак необхідно відзначити, що в останні роки відбулися суттєві зміни в професійній підготовці майбутніх педагогів. Саме тому виникає необхідність систематизації наявних та вироблення нових підходів щодо практичної підготовки вчителів відповідно до нових тенденцій розвитку системи освіти, зокрема загальноосвітньої школи.

Навчальний посібник спрямований на підготовку студентів до практики з виховної роботи.

Перший розділ посібника розкриває специфіку педагогічної діяльності як особливого виду, оволодіти якою можна лише при тісній взаємодії теоретичної та практичної підготовки. В цьому ж розділі узагальнюється сутність, завдання, підходи до виховної роботи в школі студента-практиканта.

Другий розділ вміщує рекомендації організаторам, методистам, студентам щодо проведення та проходження практики з виховної роботи; пропонує конкретні психолого-педагогічні матеріали, що можуть бути використані з метою підготовки, проведення, та аналізу різних видів діяльності студентів-практикантів.

Посібник рекомендується використовувати не лише як джерело конкретної інформації для проведення практики з виховної роботи, але й обговорення студентами проблем, які виносяться у відповідних розділах на заняттях з педагогіки, методики виховної роботи, консультаціях в періоди проходження різних видів практики, методичних семінарах.

РОЗДІЛ 1. ПЕДАГОГІЧНА ПРАКТИКА

З ВИХОВНОЇ РОБОТИ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ

1.1. Педагогічна діяльність і готовність до неї

як показник сформованості професійних умінь

Вчитель має бути освіченим,

знати свою справу, бути зацікавленим

в удосконаленні своїх знань

і педагогічної майстерності,

пошуках наукових основ своєї роботи.

К.Д.Ушинський

Незалежно від того, яких форм набуває освіта, завжди найважливішою фігурою в ній буде вчитель. На основі численних досліджень, власного досвіду можна зробити висновок, що ні підручники, ні навчальні засоби не мають такого впливу на учня, як особистість і майстерність педагога. В.О. Сухомлинський писав: «Важко переоцінити роль особистості учителя, його духовності у пробудженні і розвитку здібностей, нахилів, талантів учня» [87, с.105].

Добре відомі також слова К.Д.Ушинського, що «у вихованні все повинно базуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила виливається лише із живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро він не був придуманий, не може замінити особистість у справі виховання... Без особистого безпосереднього впливу вихователя на виховання, істинне виховання, яке проникало би в характер, неможливе. Тільки особистість може впливати на розвиток і становлення особистості, характером можна сформувати характер» [89, с.63-64].

Система знань педагога визначає систему знань учня. Способи його пізнавальної діяльності формують аналогічні за рівнем способи пізнавальної діяльності школярів. Це підтверджується багаточисленними дослідженнями діяльності різних учителів.

Провідне місце серед функцій вчителя займає соціальна. Вона проявляється в тому, щоб трансформувати вимоги суспільства до особистості школяра у вимоги цієї особистості до самої себе, збагатити нове покоління соціально-культурним досвідом його посередників.

Складність реалізації цієї функції полягає у тому, що в більшості сфер діяльності людина творить ендогенно, тобто в середину, охоплюючи свідомістю кінцеві результати, а вчитель діє і творить екзогенно, назовні – результат його роботи буде видно лише через багато років.

Саме тому загальна і професійна культура педагога повинна формуватися й розвиватися випереджувальними темпами порівняно з рівнем соціального оточення. Адже вчитель – «це людина, яка формує майбутнє, він у найбільшій мірі є фактором цього майбутнього, а не лише продуктом минулого й теперішнього» [55, с.401].

Формувати майбутнє покоління може лише та людина, яка володіє, на думку К.А. Альбуханової-Славської, суспільними здібностями, тобто усвідомленням громадянського обов'язку, відповідальністю, громадською ініціативою, виконавчою дисципліною, відданістю справам школи. Володіючи волею, вчитель виявляється здатним взяти на себе відповідальність за загальну справу, як би не склалися обставини, навіть у несприятливих умовах, незабезпеченості окремих ланок розв'язання проблеми [2].

Педагогічна діяльність – це специфічна діяльність, яка викликана необхідністю відтворення соціально виробленого досвіду в особистості людини. Таке відтворення процес складний і багатофакторний. В педагогічній діяльності взаємодіють особистість вчителя і особистість вихованця, мета задана суспільством, і особиста як учителя, так і учня.

Педагогічна діяльність, крім зазначеного, має ще цілу низку специфічних особливостей. По-перше, специфіка в тому, що її мета визначається суспільством. Вона носить узагальнений характер, тому, дійшовши до окремого учня, вона трансформується в конкретно-індивідуальне завдання, яке він і намагається реалізувати в своїй практиці.

Педагогічна діяльність виступає як мета діяльність, тобто як діяльність, яка спрямована на організацію і управління іншою діяльністю. Іншими словами можна сказати, що вона формує іншу діяльність, тобто переводить учня з менш діяльнісного стану в більш діяльнісний. Відповідно педагогічну діяльність можна назвати управлінською. Вчитель в будь-якій ситуації організує власну діяльність таким чином, щоб вона стала ефективною і для інших учасників цього процесу: дітей, батьків, колег.

Однією із найсуттєвіших особливостей педагогічної діяльності виступає об'єкт діяльності.

Будь-яка діяльність передбачає наявність суб'єкта – того, хто її здійснює, і об'єкта – того, на кого спрямовані зусилля суб'єкта. В педагогіці в ролі суб'єкта виступає вчитель (вихователь), в якості об'єкта – учень (вихованець). Об'єкт педагогічної діяльності – людина, індивідуальність зі своїми особливостями, бажаннями, мотивами, потребами, емоціями, можливостями. Тому часто проявляючи ініціативу, самостійність, творчість, об'єкт стає суб'єктом, а сама діяльність з суб'єктно-об'єктної перетворюється в суб'єктно-суб'єктну, що робить її складною, нестандартною.

Компетентне виконання педагогічної діяльності вимагає від учителя володіння визначеними уміннями, які можна сформувати лише в процесі практики:

v уміння висувати і розв'язувати педагогічні задачі;

v уміння спілкуватися, організовувати педагогічний процес як співробітництво і взаємодію;

v уміння організувати навчальний матеріал як систему пізнавальних завдань, здійснювати міжпредметні зв'язки, формувати загальнонавчальні і спеціальні уміння і навики;

v уміння орієнтуватись в навчально-виховній роботі на дитину, її індивідуальні особливості;

v уміння прогнозувати, проектувати;

v методичні уміння;

v уміння і навики самоосвіти, самовиховання.

Зміст професійної компетентності вчителя, за словами І.А.Зязюна, визначають «знання предмета методики його викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії» [65, с.34].

Компетентність учителя характеризується також розвитком у нього певних якостей: педагогічної ерудиції, педагогічного мислення, інтуїції, здібностей до імпровізації, педагогічного оптимізму і рефлексії.

Педагогічній діяльності, без сумніву, притаманний творчий дослідницький характер. На це звертали увагу багато педагогів-класиків: Я.А.Коменський, Й.Г.Песталоцці, А.Дістервег, К.Д.Ушинський, П.П.Блонський, С.Т.Шацький, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський. Актуальність у вчительській діяльності умінь приймати оперативні, гнучкі рішення в умовах багатоваріантного педагогічного процесу підкреслювалися й сучасними педагогами та психологами (В.І.Загвязинський, В.А.Канкалик, В.В.Краєвський, Н.В.Кузьміна, Н.Д.Нікандров, В.А.Сластьонін та ін.).

П.П.Блонський вважав, що «в школі повинно якнайбільше бути простору для особистої творчості вчителя: точно регламентована програма, підручник і традиційна форма навчання обеззброюють учителя. Перетворимо ж уроки в спільне життя вчителя з дітьми... нехай наша нова школа думки, людяності і поезії для дитини буде школою, повною людського життя і живої культурної творчості для вчителя» [13, с.37].

Дійсно, педагогічна діяльність є досить складним явищем, в якому є елементи й чисто наукові, об'єктивні, але разом з тим і чисто особистісні, творчі елементи педагогічного мистецтва й таланту.

Розкриваючи творчу сутність педагогічної діяльності, В.А.Канкалик зазначив: «Творчий процес педагога розглядається нами як діяльність, яка спрямована на постійне вирішення нескінченної низки навчально-виховних задач в умовах, що змінюються, в ході чого педагогом виробляються і втілюються у спілкуванні з дітьми оптимальні, органічні для даної педагогічної індивідуальності нестандартизовані педагогічні рішення, опосередковані особливостями об'єктно-суб'єктної педагогічної взаємодії» [35, с.39].

На вашу думку, своєрідність педагогічної творчості полягає в тому, що творчий характер носить не лише акт вирішення педагогічної задачі, але й сам процес виконання цього рішення. За твердженням багатьох дослідників, творчість завжди означає появу чогось нового. Результатами творчості є відкриття, винаходи, удосконалення. Відкриття – це осягнення чогось нового, що існує об'єктивно. Винахід – якісне перетворення уже наявного так, щоб виникло нове, яке може бути ефективно використане на практиці. Удосконалення – це процес, в ході якого за допомогою творчих зусиль і праці щось оновлюється, оживає.

В педагогічній діяльності відкриттям можна назвати класно-урочну систему, винаходом – шляхи удосконалення навчально-виховного процесу (диференціація, інтеграція тощо). Але найбільш поширений рівень педагогічної творчості удосконалення. Учитель (вихователь) шляхом дійсно творчих зусиль і праці виявляє потенційні можливості школяра, створює умови для їх розвитку й удосконалення. Необхідно пам'ятати, що педагогічна діяльність, яка за суттю своєю є творчою, реалізується в якості такої лише у визначених об'єктивних і суб'єктивних умовах.

Критеріями педагогічної творчості є:

v наявність глибоких і всебічних знань та їх критична обробка й осмислення;

v уміння транслювати теоретичні й методичні положення в педагогічні дії;

v здатність до самоудосконалення і самоосвіти;

v розробка нових методик, форм, прийомів і засобів та їх оригінальне поєднання;

v діалектичність, варіативність, змінність системи діяльності;

v ефективне застосування наявного досвіду в нових умовах;

v здатність до рефлексивної оцінки власної діяльності та її результатів;

v формування індивідуального стилю професійної діяльності на основі узгодження і вироблення еталонних та індивідуально неповторних рис особистості педагога;

v уміння бачити різноманітність варіантів;

v здатність до імпровізації, яка базується на знаннях, уміннях та інтуїції [63, с. 9-10].

Підпедагогічною імпровізацією розуміють таку дію в ході педагогічного процесу, яка виникає у відповідь на непередбачену ситуацію, коли свідомість і відтворення співпадають у часі [63, с.10].

Імпровізація в діяльності вчителя можлива у випадку, коли він володіє фундаментальними знаннями, швидкістю реакції, розвинутою уявою та інтуїцією, здатністю до моментального відтворення рішення, що приймається, так ніби все було завчасно передбачено й підготовлено.

Виділяють три сфери творчої діяльності вчителя: методична творчість, комунікативна творчість (взаємодія з дітьми), творче самовиховання.

Методична творчість пов'язана із умінням усвідомлення й аналізу педагогічних ситуацій, що виникають, вибору і побудови адекватної методичної моделі конструювання змісту і способів впливу, адаптації існуючих способів і системи на свою педагогічну індивідуальність.

Комунікативна творчість реалізується у побудові педагогічне доцільного й ефективного спілкування, взаємодії з вихованцями через здатність пізнавати дітей, здійснювати психологічну самореалізацію.

Творче самовиховання передбачає усвідомлення педагогом самого себе як конкретної творчої індивідуальності, визначення своїх професійно-особистісних якостей, які вимагають подальшого удосконалення і корекції, а також розробку довготривалої програми власного удосконалення в системі безперервної самоосвіти.

Таким чином, учитель-творець – це людина високої педагогічної культури, яка складається з наступних компонентів: педагогічна майстерність (високий рівень оволодіння діяльністю); яскраво виражена стійка педагогічна спрямованість інтересів і потреб; потреба в постійному самоудосконаленні; широкий науковий і професійний кругозір, ерудиція; здатність до творчості (креативність); культура педагогічного спілкування і культура самоосвіти. В цьому ідеалі – педагогічна майстерність й самоосвіта – одні з провідних показників.

Творчість в педагогічній діяльності без опори на фундамент психолого-педагогічної підготовки може привести до дуже важких наслідків, оскільки вчитель має справу із складним і унікальним явищем, яким є кожна дитина.

Будь-яка діяльність може успішно здійснюватись лише за умови готовності до її виконання. Готовність до педагогічної діяльності це наявність певного рівня сформованості в майбутнього вчителя знань, умінь здійснювати дану діяльність.

Відповідно до вимог, які висуваються до творчої педагогічної діяльності, готовність до неї – це складна, залежна від характеру і умов педагогічної діяльності, багаторівнева характеристика особистості, яка включає систему мотивів, установок, станів, а також спеціальні знання, уміння і навики, які дозволяють суттєво підвищити ефективність педагогічної діяльності.

Основу готовності до педагогічної діяльності складають компоненти:

v когнітивний,що визначається базовою культурою особистості, наявністю достатніх професійних знань;

v мотиваційний– усвідомлення особистої і соціальної значимості педагогічної діяльності, професійного удосконалення і розширення кругозору, наявність педагогічної спрямованості й установки на дитину, спілкування з нею, сформованого почуття відповідальності;

v процесуальний– розвинуті педагогічні вміння й навички щодо передачі знань, формування умінь і навичок у вихованців, створенню умов для самоактуалізації, розвитку і саморозвитку кожного з них;

v організаційний – уміння раціонально використовувати свій час і своїх вихованців, включати їх у необхідні види діяльності; організовувати робоче місце, самоконтроль і самооцінку;

v морально-вольовий– критичність, працездатність, допитливість, уміння мобілізувати свої сили, цілеспрямованість;

v дослідницький– уміння вивчати індивідуальні особливості учнів, аналізувати переваги і недоліки власної діяльності, розробляти нові методи, прийоми, технології навчання (виховання, розвитку).

Не менш важливим у підготовці до ефективної педагогічної діяльності є особистісні якості вчителя, а саме:

v атракція – соціальна установка на повагу до людини, ставлення до неї як до самоцінності;

v емпатія –уміння співчувати, співпереживати, вживатись в переживання іншої людини, уявно ставити себе на її місце;

v сензетивність до потреб учнів –розкритість до них, сприйняття;

v рефлексія –здатність об'єктивної відстороненої самооцінки;

v креативність –здібність до творчості;

v ектравертність –розкритість для спілкування з людьми;

v емоційна врівноваженість впевненість у собі, оптимізм, життєрадісність;

v здібність до діалогічної інтерпретації процесів навчання й виховання;

v професійно-педагогічне мислення, яке дозволяє проникати в критично-наслідкові зв'язки педагогічного процесу, аналізувати свою діяльність, передбачати результати роботи, давати теоретичне обґрунтування своїм діям;

v уміння надати особистісного забарвлення власній діяльності;

v уміння створювати позитивні ситуації для самовиховання учнів, і перш за все особистим прикладом;

v володіння легким, неформальним, демократичним стилем спілкування з дітьми.

Педагогічна діяльність багатофункціональна. Спеціальні дослідження виявили більше тисячі різноманітних її складових. Оперувати такою кількістю показників важко, тому всі дослідники, які займаються проблемою вчителя, намагаються виділити провідні узагальнені функціональні характеристики педагогічної діяльності і визначити відповідні їм педагогічні здібності.

Н.В.Кузьміна дає таке визначення педагогічних здібностей: «це індивідуальні стійкі якості особистості, які полягають в чуттєвості до об'єкта, засобів, умов педагогічної праці і створенню продуктивних моделей формування позитивних якостей». Вона виділяє такі групи здібностей: конструктивні, комунікативні, організаторські [49, с.14].

Під педагогічними здібностями Н.Д.Левитов розуміє низку якостей, які мають відношення до різних сторін особистості вчителя і є умовами успішного виконання педагогічної діяльності:

1. здібність до передачі дітям знань в короткій і цікавій формі;

2. здібність розуміти учнів, яка базується на спостережливості;

3. самостійний і творчий склад мислення;

4. винахідливість;

5. організаторські здібності [52, с.68].

В останній час у психолого-педагогічній літературі з деякими варіаціями до педагогічних здібностей відносять наступні:

v комунікативні – здібність до спілкування, співробітництва;

v дидактичні – здібність пояснювати, передавати знання, навчати;

v організаторські – здібність включати учнів у різні види діяльності, викликати в них інтерес, об'єднувати всіх учасників педагогічного процесу, спрямовувати їх інтереси на реалізацію висунутих завдань;

v конструктивні – здібність до відбору, композиції, проектування навчально-виховного матеріалу, розробки планів;

v гностичні – здібність до пізнання і отримання задоволення від пошуку, процесу пізнання;

v перцептивні – здібність проникати у внутрішній світ дитини, розуміти її стан, здібність до емпатії;

v експресивні – здібність до емоційності, яскравості, спрямованості на позитивні емоції, володіння інтонаційною палітрою мови, мімікою, жестами, пластикою.

Рівень спеціальних педагогічних здібностей проявляється в глибині, різносторонності інформації, яку вчитель може отримати про особливості розвитку своїх учнів і швидка перебудова власної діяльності у відповідності до цього.

Таким чином, аналіз природи педагогічної діяльності дозволяє визначити основні напрями, які необхідно реалізовувати в процесі формування майбутнього вчителя.

Перш за все це формувати ініціативність, оригінальність і самобутність у власній діяльності, тобто ставлення до неї як до творчої діяльності. Дуже важливе усвідомлення особистісної значимості, ступеня своєї емоційної захопленості тим, що робить сам вчитель, можливості самовираженості і самоутвердження. Іншими словами, усвідомлення того, наскільки цей вид діяльності приносить задоволення. Суттєвим елементом педагогічної самосвідомості є впевненість у власній професійній придатності, наявності покликання і педагогічних здібностей.

Дослідники, які займались проблемами педагогічної самосвідомості, виявили своєрідну закономірність взаємовпливу педагогічної спрямованості установки на професійне самовдосконалення. При високому рівні педагогічної спрямованості самоусвідомлення стає детермінуючим, стимулюючим фактором в цьому процесі. При відсутності педагогічної спрямованості самосвідомість, яка формується, гальмує прояви реальної самостійності в галузі педагогічної праці. Усвідомлення педагогічної діяльності не як особистісної веде до невідповідності її творчому процесу.

Аналіз сутності педагогічної діяльності, її компонентів досить чітко визначає місце педагогічної практики в професійному становленні майбутнього вчителя. Оволодіння педагогічною діяльністю і формування готовності до неї можливі лише при взаємопроникненні і взаємообумовленості теоретичної й практичної підготовки майбутнього вчителя: ні один компонент педагогічної діяльності та готовності до неї неможливо сформувати тільки в навчальних аудиторіях. Це можливо зробити лише в процесі безпосереднього спілкування з дітьми, в ході реального вирішення педагогічних задач, які постійно виникають у навчально-виховному процесі.

1.2. Завдання, зміст та організація

практики з виховної роботи

Виховання є передання найкращих

моральних заповітів і знань попередніх поколінь для того,

щоб із дитини виробилась людина у найкращому значенні

слова, найкраще фізично

й інтелектуально пристосована до умов життя.

С.Русова

В системі педагогічної освіти, що склалася, педагогічна практика починається з практики по виховній роботі, яка включає в себе оволодіння майбутнім учителем методикою виховної роботи у всьому її розмаїтті й складності, а також навчання студентів умінням здійснювати психолого-педагогічне вивчення учня й колективу та аналіз отриманих результатів.

Виховна практика передує навчальній. Це пояснюється перш за все тим, що в студентів на молодших курсах немає достатньої спеціальної дидактичної і методичної підготовки. Проведення уроків вимагає від учителя чітких знань з предмета, умінь у реалізації технології навчального процесу, а у виховній роботі методика вільніша, варіативніша, часто визначена особистістю вихователя. Це, на перший погляд, спрощує, а в дійсності – значно ускладнює процес взаємодії з дітьми. Б.Г.Ананьєв вважав, що «виховувати – це в значному ступені означає створювати систему взаємозалежностей між людьми, які породжують визначені взаємовідносини цієї особистості до інших людей, праці, суспільства, самої себе. Впливаючи на ці взаємовідносини, ми тим самим створюємо основу для утворення рис характеру» [5, с.79]. Виховання це формування суспільно значимих потреб і, на відміну від навчання, в більшій мірі, звернено не до свідомості, а до підсвідомості особистості.

Відхід від авторитарної педагогіки і гуманізація всього навчально-виховного процесу висувають вищі й складніші вимоги до організації виховної роботи, які реалізуються в принципах:

v особистісно-орієнтований підхід у вихованні (визнання унікальності й своєрідності особистості кожної дитини, її як найвищої соціальної цінності);

v єдність навчання, виховання і розвитку;

v природовідповідність виховання (вивчення і формування індивідуально-особистісних якостей дитини, врахування вікових і статевих особливостей у виховній роботі);

v культуровідповідність і національна своєрідність виховання в єдності з загальнолюдськими цінностями (опора на національні традиції свого народу, його культуру, звичаї та культуру інших народів);

v гуманізація міжособитісних взаємостосунків (взаємовідносини між педагогом і учнями на основі поваги, співробітництва терпимості один до одного, до думки дітей; доброти і уваги до них; створення психологічного комфорту, ситуацій успіху, довіри, здорової конкуренції, діалогічність спілкування);

v гуманітаризація вихованості (прилучення особистості до світової культури, виховання планетарного мислення);

v диференціація та індивідуалізація виховання (відбір змісту, форм і методів виховання із урахуванням, своєрідності дітей, учителів, батьків, умов сім'ї, школи, соціуму);

v середовищний підхід у вихованні (включення в життя учнів турбот і проблем найближчого середовища – сім'ї, закладів додаткової освіти; прилучення до роботи з дітьми закладів освіти, культури, спорту, засобів масової інформації, підприємств);