Завдання фінансового аналізу

В даний момент необхідність залучення фінансової інформації на різних етапах проведення податкового аудиту вже є загальновизнаною. Але кількість проблем, пов’язаних з її використанням, нітрохи не зменшилася. З одного боку, в багатьох методиках і рекомендаціях ДПС аналіз фінансового стану платника податків оголошений обов’язковим, і приводяться різноманітні і дуже схожі за змістом методики його проведення. Не підлягає сумніву і той факт, що здатність приймати участь в формуванні бюджету залежить від фінансового стану підприємства. З іншого боку мета і завдання проведення фінансового аналізу платника податків саме податковим аудитором поки що не визначені остаточно, а методики, запропоновані ДПС, подібні не тільки одна до одної, але практично не мають ніяких відмінностей від стандартної методики фінансового аналізу.

Завдання проведення фінансового аналізу платників податків різноманітні і полягають в наступному (перелік не виключний):

- Виявлення протиріч між фінансовою і податковою звітністю платника податків.

- Оцінка платоспроможності платника податків на майбутнє з точки зору ймовірності виникнення ускладнень з розрахунками по податках.

- Оцінка загального фінансового стану платника податків як основи його податкоспроможності.

- Оцінка ймовірності банкрутства платника податків при вирішенні питання про надання відстрочок та розстрочок податкових платежів.

- Оцінка перспектив діяльності платника податків при прогнозуванні і плануванні податкових надходжень на майбутній період.

Судячи з цього переліку, фінансовий аналіз платника податків проводиться на різних етапах податкового супроводження і відрізняється різним обсягом аналітичних процедур.

Перший пункт вимагає комплексного аналізу, оскільки тут враховуються всі аспекти діяльності платника податків. Основними його напрямками є загальне співставлення показників фінансового стану і динаміки податкових надходжень, структури валових витрат і структури собівартості. Галузева інформація використовується для визначення типовості або не типовості співвідношень, оцінки стану платника порівняно з галуззю. Головна мета полягає в виявленні протиріч між фінансовою і податковою звітністю підприємства.

Другий пункт вимагає обмеженого аналізу, мова йде головним чином про показники платоспроможності в короткостроковому, середньостроковому і довгостроковому аспекті. Цей аналіз представляє інтерес з точки зору оцінки спроможності платника розрахуватись як по основних сумах податків, так і по нарахованих санкціях. Якщо платник не спроможний розрахуватись по штрафах, то виникає питання про подальші дії податкової служби: попередження переводу активів на інше підприємство, зникнення платника і доцільність порушення справи про банкрутство. Використання галузевої інформації тут обмежене за виключенням тих випадків, коли платник податків є провідним підприємством в своїй галузі, припинення діяльності якого може негативно відбитися на стані галузі або економіки в цілому, економічному і соціальному становищі регіону і т.п. Методика такого аналізу вже розглядалася в Розділі 3, оскільки в процесі кабінетного аудиту розраховуються головним чином показники платоспроможності.

Третій пункт вимагає проведення комплексного аналізу фінансового стану. На цей момент в управлінні економічного аналізу і прогнозування податкових надходжень розроблена методика проведення такого аналізу і про неї ми поговоримо далі. Напрямки використання результатів цього аналізу дуже різноманітні. Він допомагає аудиторові визначити основні проблеми підприємства, оцінити їх вплив на розрахунки з бюджетом і планувати перевірку так, щоб отримати необхідні документальні докази. Він також дозволяє оцінити достовірність тверджень керівництва підприємства про ті чи інші проблеми, спроможність підприємства вчасно і в повному обсязі сплачувати податки, обґрунтованість рівня податкового навантаження і т.ін. Він же є основою прогнозування податкових надходжень у майбутньому і оцінки ймовірності банкрутства підприємства.

Четвертий пункт стосується платників, що тривалий час знаходяться у важкому фінансовому становищі, і несплата податків яких викликана не спробами ухилення, а об’єктивними економічними причинами. Фактично це продовження аналізу, описаного в попередньому пункті, але тільки для певної групи підприємств. Податкова адміністрація також повинна вирішити питання про те, чи допоможе платникові податків надання відстрочки чи розстрочки по податкових платежах, або доцільніше якнайшвидше порушити справу про банкрутство і вилучити активи. Галузева інформація про фінансове становище підприємств вкрай необхідна, оскільки відомі методи прогнозування банкрутства (модель Альтмана і т.п.) засновані на статистичній базі закордонних країн, що знаходилися на інших етапах економічного розвитку. Критичні для продовження діяльності значення показників відрізняються залежно від галузі, операційного циклу і т.п.

П’ятий пункт стосується в першу чергу великих платників податків, що дають основну масу податкових надходжень. Прогнозування їх діяльності на майбутнє потребує ретельного аналізу перспектив галузі в цілому і окремих макроекономічних показників. Прогнозування податкових надходжень базується на оцінці перспектив фінансового становища підприємства в майбутньому, що є продовженням комплексного аналізу фінансового стану (п. третій) і вимагає застосування економетричних моделей.

Існує така проблема, як створення під маркою фінансового аналізу окремого напрямку аналізу штучних податкових показників (наприклад, методика розрахунку податкового навантаження дуже відрізняється в різних джерелах: частка сплачених за період податків в валовому доході підприємства (за декларацією про ПДВ або прибуток), частка нарахованих податків в тому ж валовому доході, частка сплачених податків в доході від реалізації (форма № 2) і т.п.). Найчастіше такий аналіз обмежується показниками, які можна отримати з податкових декларацій, що і не дивно, враховуючи давню і поки що безрезультатну боротьбу ДПС за право отримувати фінансову звітність підприємств. Поки що працівники відділів економічного аналізу вимушені обдзвонювати прикріплені підприємства, вмовляючи надати хоча б окремі показники з фінансової звітності. Звичайно, що про достовірність зібраної таким чином інформації мова не йде. Деяку допомогу надає поширення кола друкованих і Інтернет-видань, що систематизують інформацію про суб’єктів підприємницької діяльності, оприлюднюють фінансові звіти акціонерних товариств. Але там інформація з’являється з великим запізненням.

На нашу думку, цей напрямок аналізу, хоча і має беззаперечне право на існування, навряд чи може вважатись фінансовим хоча б з тієї причини, що податкова звітність формується виходячи з інших принципів визнання доходів і витрат. Суворо кажучи, валовий дохід і валові витрати в податкових деклараціях не є фінансовими показниками. Це штучні показники, створені спеціально для потреб оподаткування, тому вони не відображають фінансовий стан у загальному розумінні цього слова.

Крім того, такий аналіз дуже корисний для завдань внутрішнього контролю за надходженням податків, зміною в податковому навантаженні окремих підприємств, галузей і т. п., але він нічого не дає з точки зору співставлення податкової і фінансової звітності.

Ще одна проблема фінансового аналізу для цілей податкового аудиту полягає у невисокому рівні достовірності податкової і фінансової звітності.

Українські підприємства поки що не стільки засмучені тим, як вони виглядають в очах інвесторів чи акціонерів, скільки тим, щоб не сплачувати “зайвих” коштів до бюджету. Особливо це стосується відносно невеликих підприємств, що знаходяться у власності однієї чи кількох фізичних осіб і фінансуються за рахунок внутрішніх коштів. В цьому разі власника, як правило, взагалі не цікавить, як виглядає його фінансова звітність, аби зекономити на податках. Підвищений ризик викривлення фінансової і податкової звітності існує і у випадку, коли власники не мають реальної змоги проконтролювати менеджмент підприємства (контрольного пакету немає, оскільки акції розпорошені між великою кількістю дрібних акціонерів, або паї розподілені між кількома юридичними особами з інших галузей, тощо). Тоді директор і головний бухгалтер мають змогу подати і фінансову і податкову звітність у вигідному для них світлі. Звичайно, потрібно враховувати і надійність внутрішнього контролю на підприємстві, його загальний стан (якщо підприємство збиткове і залежне від позикових коштів, то воно зацікавлене у викривленні фінансової звітності, якщо воно фінансово міцне і не користується кредитами, то вище ймовірність викривлення податкової звітності).