І комунікаційна категорія

Тема: КОМУНІКАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ І СПІЛКУВАННЯ

ТІСК, магістратура, 2 семестр

СРС – Новий погляд на суспільство + Епоха Просвітництва - СРС (Л. 2, С. 80-83).

Творче завдання: підготувати цікаві відомості про культуру Нового часу.

План

1. Спілкування як соціально-психологічна і комунікаційна категорія

2. Ігри і псевдоігри

2.1. Гра як творче комунікаційне дія

2.2. Псевдогра як нетворчо-комунікаційна дія

3. Правда і неправда в комунікаційній діяльності

4. Висновки

1. Спілкування як соціально-психологічна

Категорія «спілкування» часто ототожнюється з категорією «комунікація». Це ототожнення відбувається саме собою в англомовних текстах, де крім communication немає іншого слова для перекладу росіянина «спілкування». У «Психологічному словнику» за редакцією В. П. Зинченко і Б. Г. Мещерякова (М.: Педагогік-Пресс, 1996) дане відсилання: Комунікація, див. Спілкування. Спілкування ж визначається як «взаємодія двох чи більше людей, що складає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективного характеру», тобто обміні чи знаннями емоціями. Суспільствознавець Ю. Д. Прилюк прийшов до висновку, що «етимологічно і семантично терміни «спілкування» і «комунікація» тотожні»[1] .

Однак є соціальні психологи, які дотримуються більш широких поглядів. Б. Д. Паригін затверджує: «Під спілкуванням треба мати на увазі не тільки відносини чи симпатії антипатії в масштабах малої групи, але і усяке взагалі соціальне відношення - економічне, політичне, оскільки воно має свою соціально-психологічну сторону і виявляється в більш-менш опосередкованому контакті між людьми. Уся сукупність соціальних відносин суспільства незалежно від їхньої масштабності (мікро- чи макросередовище) може розглядатися як один із проявів і результатів спілкування між людьми»[2]

Ототожнення категорій «спілкування» і «соціальна комунікація» було б найлегшим і простим рішенням, але є небезпека втратити при цьому важливі аспекти категорії «спілкування», втрачені комунікаційними теоріями. Звичайне спілкування включається в практичну діяльність людей (спільна праця, пізнання, гра), хоча відзначається і можливість відокремлення спілкування в самостійну активність, що задовольняє потреби людини в контактах з іншими людьми, тобто комунікаційну потребу. У загальному випадку розрізняються три сторони, чи три плани спілкування (Г. М. Андрєєва, Б. Д. Паригін, А. В. Петровський, М. Г. Ярошевський):

А. Перцептивна сторона - взаємне сприйняття, прагнення до розуміння мотивів поводження партнерів;

Б. Комунікативна сторона - обмін висловленнями, знаковими повідомленнями;

В. Інтерактивна сторона - обмін не тільки словами, але і діями відповідно до прийнятої програми спільної практичної діяльності.

У такий спосіб спілкування з'являється сума трьох різних процесів: перцепція (пізнання людьми один одного) + комунікація, прийнята як вербально-словесно-мовна діяльність + спільні цілеспрямовані дії, наприклад будівництво чи гра у футбол вдома. У цьому рівнянні допущені чотири спрощення:по-перше, комунікативна сторона зводиться до вербальної комунікації, що складає в обміні висловленнями, і упускається з виду безсловесне спілкування між людьми, наприклад, взаєморозуміння гравців зіграної футбольної команди чи партнерів у танці, погоджені дії мисливців на великого звіра чи солдатів на полі бою і т.п.; у цих випадках випадає сторона Б, а сторони А и В залишаються; по-друге, з огляду на випадок перетворення комунікації в зміст спілкування, коли випадає сторона В, варто було б констатувати обов'язковість присутності у всіх випадках спілкування акта перцепції і факультативність сторін Б и В; по-третє, интеракция тобто спільна трудова діяльність, може бути у виді фізичної праці (матеріальне виробництво) чи у виді розумової праці (духовне виробництво); це розмежування принципово важливо, тому що спільне духовне виробництво по суті справи зливається з вербальною комунікацією між учасниками (наприклад «мозкова атака», наукова полеміка, співавторство публікацій), а у випадку матеріального виробництва такого злиття немає; по-четверте, ця формула взагалі не придатна для письмового спілкування чи для електронної комунікації.

У результаті, проста арифметична формула: ПРО (спілкування) = А(перцепція) + Б(комунікація) + У (интеракция) перетворюється в більш складну логічну формулу:

ПРО = АΛV¬ Б)ΛV¬ В).

Формула читається так: спілкування являє собою перцепцію А и (Λ - знак кон’юнкції - логічного множення) вербальну комунікацію Б чи (V - знак диз'юнкції - логічного додавання) відсутність такої (¬-знак заперечення, логічне НЕ) і матеріальну интеракцію В чи відсутність такої. Оскільки випадок, коли немає ні Б, ні В, виключається (спілкування бути не може), то залишаються наступні варіанти:

1)ПРО1 =А Λ Б Λ В -матеріальна праця, супроводжувана словесною комунікацією;

2) ПРО2=А Λ Б - спілкування за допомогою словесної (вербальної) комунікації, духовна праця, при якому В = Б;

3) ПРО3 = А Λ В - матеріальна праця без словесного супроводу;

4) ПРО4 = А Λ ¬ Б - спілкування за допомогою несловесної (невербальної) комунікації.

Радянські філософи і соціальні психологи, що осмислювали проблему спілкування, як правило, мали на увазі варіант 1 і ототожнювали поняття спілкування з поняттям der Verkehr (нем. зв'язок, повідомлення, рух), використане в працях К. Маркса. Відповідно до Маркса, спілкування (Verkehr) не обмежується рухом змістів, він може приймати матеріальну форму. Матеріальне спілкування відбиває виробничі відносини між людьми (поділ праці, володіння власністю, керівництво і виконання), що реалізуються в процесі матеріального виробництва. Відповідно до цього варіанта, соціальна комунікація, тобто рух змістів у соціальному часі і просторі, виявляється частиною соціального спілкування.

Інші варіанти показують обмеженість цього висновку. Варіант 3, де словесної комунікації не має взагалі, знімає питання про співвідношення спілкування і комунікації. Що стосується варіантів 2 і 4, і перш, ніж аналізувати їхній зміст, потрібно констатувати нерозривність перцепції не тільки зі спілкуванням, але і з усною комунікацією у вербальному і невербальному виді.

Справді, реальна комунікаційна дія у всіх його формах - наслідування, керування, діалог - обов'язково включає сприйняття партнерами один одного, формування їхніх образів (іміджів) у свідомості суб'єктів комунікації й емоційне їхнє переживання, тобто перцепцію. Для ефективного керування чи діалогу важливо вгадати реакцію реципієнта на те чи інше повідомлення, потрібно знати мотиви, якими він керується, його очікування і комунікаційні навички. З іншого боку, реципієнт формує своє відношення до комуниканта: байдужність, довіра, симпатія і т.д. Коротше кажучи, коммуникант і реципієнт «моделюють комунікативно значимі особливості особистості співрозмовника» (А. А. Леонт’єв).

Виходячи зі сказаного, варіанти 2 і 4 перетворюються у твердження: спілкування є духовною працею у виді словесної (вербальної) комунікації чи спілкування являє собою несловесну (невербальну) комунікацію. Можна ці твердження об'єднати і тоді виявляється, що усна комунікація в цих випадках не частина спілкування (варіант 1), а тотожноспілкуванню.

Отже, приходимо до наступних висновкам:

1. Усна комунікація: не буває поза спілкуванням,у той час як спілкування може не включати словесну комунікацію.

2. Співвідношення між усною комунікацією і спілкуванням відбувається в двох варіантах:

- комунікація - духовна складова матеріально-виробничого спілкування (частина спілкування);

- комунікація вичерпує зміст духовного спілкування (тотожна спілкуванню).

3. Усна комунікаційна діяльність є духовне спілкування соціальних суб'єктів. Оборотна увага на те, що ця дефініція не суперечить визначенню комунікаційної діяльності як руху змістів у соціальному просторі; адже духовне спілкування соціальних суб'єктів є не що інше як згаданий рух.

4. Письмова комунікація й електронна комунікація збігаються з письмовим спілкуванням, оскільки спільна матеріально-виробнича діяльність виключається.