Писані (єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений)

Предметом конституційного права України є лише ті суспільні відносини політичного характеру, що пов'язані зі здійсненням політичного влади основними суб'єктами володарювання - народом України, державою, суб'єктами місцевого самоврядування. Конституційні процесуальні відносини, що не пов'язані безпосередньо зі здійсненням влади у суспільстві та держав та не визначені положеннями чинної Конституції України, не можуть бути віднесені до предмета національного конституційного права.

Водночас конституційне право України регулює значне коло суспільних відносин неполітичного характеру. Це найважливіші суспільні відносини економічного, суспільного, культурного (духовного, ідеологічного), екологічного характеру. Предметом конституційного права, зокрема, виступають суспільні відносини, пов'язані з економічними, соціальними, культурними та екологічними правами і свободами людини і громадянина, формами власності, національними відносинами, відносинами в галузі освіти, науки та культури, екологічними відносинами тощо.

Метод конституційно-правового регулювання - сукупність способів і засобів, із допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права. Він характеризується: найбільшою загальністю; максимально високим юридичним рівнем; імперативністю; універсальністю; доцільністю; поєднанням прямого та опосередкованого регулювання.Відповідно до конституційно-правового регулювання існує наука конституційного права. Її можна визначити як галузеву юридичну науку, що являє систему знань про конституційно-правові норми, відносини та інститути, конституційно-правове регулювання загалом.

Предметом цієї науки є: власне галузь конституційного права; суспільні відносини, що підлягають конституційно-правовому регулюванню; історія, зарубіжна й вітчизняна, становлення галузі конституційного права. А джерелами науки конституційного права слід визнати: праці вітчизняних і зарубіжних учених, які безпосередньо чи опосередковано стосуються її проблем; правові акти (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми. Наука конституційного права має і свої методи, головними з яких необхідно визнати: історичний, порівняльний, системний, статистичний, структурно-функціональний і конкретно-соціологічний.

3) Система галузі конституційного права України - це її внутрішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією елементів цієї системи, до яких належать конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути.Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.Конституційно-правові норми характеризуються загальними рисами, притаманними всім видам правових норм, зокрема: а) вони виступають регулятором суспільних відносин; б) встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки; в) мають формально визначений характер; г) мають письмову, документальну форму, містяться в нормативно-правових актах; ґ) їх виконання забезпечується примусовою силою держави.

4) Сутність і зміст конституційного права як галузі права та її основні завдання у найбільш загальному вигляді відображують принципи конституційного права. Свого часу відомий український радянський правознавець П. О. Недбайло зазначав, що принципи права, з одного боку, відображують його об'єктивні властивості, обумовлені закономірностями розвитку цього суспільства, всією гамою історично властивих йому інтересів, потреб, протиріч і компромісів різноманітних класів, груп і прошарків населення. Принципи конституційного права України (з фр. princeps, від лат. рrinsipium - початок, основа) - це керівні засади, ідеї ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання.

Принципи конституційного права Україні мають ряд юридичних ознак, що дозволяють зрозуміти їх юридичні властивості, а саме: принципи конституційного права України є узагальненим і концентрованим вираженням конституційних ідеалів, тобто найвищих духовних (ідеологічних) цінностей, досягнення яких є основним стратегічним завданням конституційно-правового регулювання; принципи конституційного права України втілюють найважливіші ідеї конституційно-правової думки, виражені в теоріях, доктринах і вченнях видатних мислителів давнини і сучасності (Т. Джеферсона, С. Дністрянського, Дж. Лока, Ш. Л. Монтескье, Ж.-Ж. Руссо, Б. Франкліна та ін.); принципи конституційного права України визначають сутність і зміст, спрямованість І форми конституційно-правового регулювання, тобто ці принципи є основними соціальними орієнтирами конституційно-правового регулювання.

Конституційно-правовий інститут - це відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Конституційно-правові інститути суттєво відрізняються між собою кількістю правових норм, предметом правового регулювання тощо. В сучасній літературі, з позицій системного підходу, виокремлюють три різновиди конституційно-правових інститутів (схема 3): загальні (генеральні), головні та початкові.Загальні конституційно-правові інститути мають комплексний характер і складають значні масиви правових норм, які регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відносин. Загальні інститути об'єднують норми, що можуть суттєво відрізнятися

Інститутів об'єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характеризуються вужчою предметною і функціональною спеціалізацією. Наприклад, до загального конституційно-правового інституту основ правового статусу людини і громадянина входять такі головні інститути: громадянства України, принципів правового статусу людини і громадянина, основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, гарантій основних прав і свобод, правового статусу іноземців в Україні, політичного притулку.

Початкові конституційно-правові інститути (субінститути1) в межах головних інститутів об'єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до головного інституту громадянства України входить початковий інститут втрати громадянства України.

Принципи конституційного права умовно можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні принципи конституційного права - це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й завдання цієї галузі права. До загальних принципів конституційного права України слід відносити принципи публічності, пріоритетності, універсальності, демократизму, активної дієвості, науковості, наступності, системності, програмності та ін.

6) Конституцiйне право кожної країни можна визначити як складову частину правової системи, її галузь. Ця галузь дослiджується на рiвнi спецiальної юридичної науки.Наука конституцiйного права є єдиною юридичною галузевою нау-кою, проте предмет її подвiйний. Предмет цiєї науки становить, по-пер-ше, вiдповiдна галузь нацiональної правової системи, по-друге, галузi конституцiйного права зарубiжних країн> Наука вивчає конкретний змiст галузi (галузей) конституцiйного пра-ва, її окремих iнститутiв i норм, на пiдставi чого визначаються зако-номiрностi розвитку самої галузi. До кола питань цiєї науки входить також реалiзацiя конституцiйно-правових норм, її предмет охоплює механiзм дiї таких норм. iншими словами, предмет науки конституцiйного права стано-вить не тiльки нормативний матерiал, а й державна практика, що iснує на його основi i навiть склалася поза сфе-рою юридичної регламентацiї.

Наука конституцiйного права вiдрiзняється вiд вiдповiдної галузi своєю системою, яка збiгається з системою галузi лише в цiлому i в го-ловному. В системi науки є роздiли, яких немає i не може бути в системi галузi, наприклад поняття конституцiйного права, його предмет, суб'єкти тощо. Цi питання не входять до змiсту конституцiйного права як галузi, проте без них практично не iснує сама наука конституцiйного права. Це не виключає тiсного зв'язку мiж галуззю i наукою, який виявляється в то-му, що розвиток науки супроводжує еволюцiю галузi. Потреби суспiльно-го i державно-полiтичного життя спонукають до пошуку рiшень у сферi конституцiйно-правового регулювання, стимулюють розвиток науки. Вод-ночас наука не тiльки коментує характер i змiст такого регулювання, а й визначає напрями його розвитку. Багато концепцiй, iдей спочатку були сформульованi в теорiї i лише з часом реалiзованi на практицi.

Формування науки конституцiйного права за рубежем має свою iсторiю. Характеристики державної влади та її функцiонування можна знайти в творах давньогрецьких мислителiв. Щоправда вченi тих часiв зо-середжувалися на аналiзi наявних тодi державних форм, а не на питаннях їх регулювання. До того ж самi державнi форми звичайно розглядалися ними лише як пiдiрунтя для фiлософських i полiтичних узагальнень, а не як предмет спецiального дослiдження. Першi справжнi теоретичнi розроб-ки державно-правового характеру з'явилися в XVII-XVIII ст.ст. Як цiлiсна наука конституцiйне право сформувалося у другiй половинi XIX ст. Нинi iснує багато напрямiв i шкiл цiєї науки.

7) Конституційне право України є одним з найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільні відносини, що складають основи повновладдя народу України. Це – виняткова прерогатива конституційного права. Дані обставини визначають провідну роль конституційного права в системі національного права України. Виконуючи роль ядра системи національного права, інтегруючи його галузі в одне ціле, конституційне право проникає в кожну з таких галузей. Таке проникнення забезпечується, насамперед, за допомогою Конституції України – основного джерела конституційного права, яке, в свою чергу, є відправним для кожної із галузей національного права України.

Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що система права ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. У межах цієї підсистеми права формуються галузі законодавства: в рамках публічного права – конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове; в рамках приватного – цивільне, сімейне, трудове та інші галузі законодавства.
З іншого боку, визначаючи статус особи, індивіда в суспільстві, конституційне право закладає підвалини приватного права, яке регулює відносини між індивідами. Найбільш тісний зв’язок конституційного права з адміністративним правом, яке регламентує управлінську діяльність держави, визначає її форми і методи. Одна з функцій останнього – переведення в динаміку суспільних відносин статичних положень конституційного права, яке встановлює основи системи і організації виконавчої влади, юридичної відповідальності, в тому числі адміністративної відповідальності. Адміністративне право реалізує можливості конституційного статусу органів управління, а його санкції в певних випадках здійснюють захист норм конституційного права.

Тісний зв’язок між конституційним і фінансовим правом, предметом якого є регулювання мобілізації, розподілу й використання державних грошових фондів. Основи такої діяльності закладені в нормах конституційного права, причому це здійснюється як на рівні Конституції, так і на рівні інших джерел конституційного права. У свою чергу, норми фінансового права регулюють фінансування суб’єктів конституційного права – Верховної Ради, Конституційного Суду, органів місцевого самоврядування. Тісний зв’язок конституційного права із таким різновидом публічного права, як кримінальне право, особливістю якого є те, що його норми містять заборони на певну поведінку під загрозою застосування репресивного за змістом покарання. Конституція визначає зміст і принципи кримінальної політики, її мету і соціальну спрямованість. У свою чергу, кримінально-правові норми здійснюють охорону багатьох конституційно правових норм. Причому останнім часом взаємозв’язок між конституційним і вказаними галузями права розширюється і змінюється.

8) Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин. Вони становлять собою особливий різновид норм системи національного права. Їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визначають можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими.Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом.

Перша група – це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України.
Друга група – це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини і громадянина
Третя група – норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії.
Четверта група – норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо.
П’ята група – норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

Розрізняють насамперед регулятивні та охоронні норми. Це – головний розподіл норм конституційного права, який відповідає поділові спеціально-юридичних функцій на регулятивні і охоронні. Регулятивні (правоустановчі) відносини виникають здебільшого при встановленні суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин.У свою чергу, регулятивні норми можуть бути зобов’язуючими, забороняючими та уповноважуючими.Зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії.Утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само, як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги. Це – явна норма-заборона.Уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій.

9) Суттєвим елементом системи конституційного права є його норми. Конституційна-правова норма - це правило поведінки учасників дер­жавно-політичних відносин владарювання, яке встановлене або санкціоно­ване державою, забезпечене її авторитетом і за певних умов - примусом. У конституційно-правових нормах виявляється державна воля, що опосе­редковує суспільну волю і передусім волю правлячих кілКонституційно-правові норми різняться внутрішньою структурою. Вони нерідко не мають чітко виражених типових елементів такої струк­тури. У багатьох конституційно-правових нормах відсутня гіпотеза. У більшості з них немає і санкції.

За функціональною направленістю конституційно-правові норми можна класифікувати як установчі, регулятивні чи охоронні. Переваж­на їх більшість належить до установчих і регулятивних.Установчі норми за своєю суттю не є конкретними правилами по­ведінки і тому не завжди індивідуалізовані.

Вони звичайно фіксують са­мих суб'єктів конституційного права, насамперед вищі органи держави. Прикладом може служити положення ст. 55 Конституції Італії: «Парла­мент складається з палати депутатів і сенату Республіки». Або: «Палата депутатів обирається на основі загальних і прямих виборів» Регулятивні норми спрямовані безпосередньо на регулювання дер­жавно-політичних відносин владарювання. На їх основі суб'єкти цих відно­син наділяються правами і обов'язками. Як приклад можна навести одне з положень ст. І Конституції США: «Віце-президент Сполучених Штатів е го­ловою Сенату, але може голосувати лише в тому випадку, коли голоси розділяються нарівно». В іншому положенні тієї самої статті зазначено, що «жодна особа, яка займає будь-яку оплачувану або почесну посаду на службі Сполучених Штатів, не може без згоди Конгресу прийняти той або інший дар, винагороду чи титул . від іноземної держави». На основі регулятивних норм формується зміст конституційно-правового статусу суб'єктів галузі.

10) Конституційно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами і обов'язками згід­но з приписами конституційно-правових норм. За змістом це най­важливіші для забезпечення життєдіяльності суспільства відносини, спрямовані на здійснення народовладдя, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, які після врегулювання їх нормами конституційного права набувають характеру конституційно-право­вих. Саме в рамках конституційно-правових відносин приписи конституційно-правових норм втілюються у поведінку суб'єктів конституційного права.

Конституційно-правові відносини характеризуються рисами як спільними для всіх видів правовідносин, так і специфічними, при­таманними лише цьому виду правовідносин.Так, конституційно-правові відносини мають єдину для всіх правовідносин структуру - об'єкт, суб'єкт і зміст (суб'єктивні права та юридичні обов'язки), а їхня специфіка пов'язана:
по-перше, з їх змістом - вони виникають в особливій сфері су­спільних відносин (відносини владарювання), які є предметом конституційного права й пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;
по-друге, з особливостями об'єкта, суб'єкта та характером юридичних зв'язків між суб'єктами цих відносин.

Виникнення конкретних конституційно-правових відносин пов'язане з юридичними фактами, які приводять у дію конститу­ційно-правову норму.Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов'язують виникнення, зміну або припинення конституційно-правових відносин. Юридичні факти формулюються у гіпотезах конституційно-правових норм і залеж­но від їх зв'язку з індивідуальною волею суб'єкта поділяються на дві групи: події та дії.Події - це юридичні факти, що не залежать від волі суб'єктів (наприклад, досягнення громадянином України вісімнадцятиріч­ного віку згідно зі ст. 70 Конституції України є підставою виник­нення правовідносин з реалізації активного виборчого права).Дії - це юридичні факти, що залежать від волі та свідомості суб'єктів конституційно-правових відносин. Під кутом зору за­конності дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомір­ні дії зумовлюють виникнення у суб'єктів прав та обов'язків, передбачених конституційно-правовими нормами. При цьому пра­вомірні дії також поділяються на дві групи: юридичні акти і юри­дичні вчинки.

11) У науці конституційного права під джерелами конституційного права, як правило, розуміють зовнішню форму вираження (об'єктивації) конституційно-правових норм. Цей підхід до категорії "джерело конституційного права" сформувався історично, але багато правознавців зазначали, що джерело права є не просто "оболонкою" для норм права, а насамперед духовним підґрунтям права, що наповнює право конкретним змістом і надає йому певної форми. Виникнення поняття "джерело права" відносять до періоду існування Давнього Риму.

Понад дві тисячі років тому Тіт Лівій у своїй "Римській історії" назвав Закони XII таблиць джерелами всього публічного і приватного права, оскільки вони були базою тогочасного права для давньоримських правознавців. Звичайно, Закони XII таблиць були далеко не першою пам'яткою давнього права, до найдавніших джерел права належать Закони царя Хамурапі, Закони Ману тощо. Отже, можна стверджувати, що джерело конституційного права України у його правовому значенні - це зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом, або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм, які мають юридичну силу.

Найбільш характерними юридичними ознаками (кваліфікаціями) джерел конституційного права України є:

За сутністю та змістом джерела конституційного права України відображують волю та інтереси Українського народу та політику держави і безпосередньо виражають владні відносини у суспільстві та державі. Джерела конституційного права мають загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин і є основою для формування інших галузевих джерел права.2. За предметом правового регулювання джерела конституційного права України відрізняються від інших галузевих джерел права тим, що вони регулюють владні суспільні відносини політичного характеру.

За суб'єктами правотворення джерела конституційного права різняться від інших галузевих джерел права чітко окресленим колом цих суб'єктів. Суб'єктами конституційного правотворення є Український народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування.4. За функціями джерела конституційного права України здебільшого здійснюють установчу і регулятивну функції, рідше охоронну функцію. Стосовно системи джерел національного права загалом, джерела конституційного права здійснюють інтегративні функції. Тобто джерела конституційного права є системоутворюючим компонентом національної системи права.5. За формою джерела конституційного права України є зовнішнім проявом буття об'єктивно існуючих конституційно-правових норм.

Таким чином, джерела конституційного права України як зовнішня форма об'єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм які мають юридичну силу і є фундаментом системи джерел національного права, їх система представлена широким колом різноманітних за предметом, суб'єктами, функціями, формами та умовами діями джерел конституційного права.

12) Мета навчальної дисципліни конституційного права - ознайо­мити студентів з основними поняттями, якими оперує наука конс­титуційного права, розкрити положення вчення про конституцію та показати особливості конституційного процесу в Україні, дати аналіз конституційно-правових інститутів.У рамках навчальної дисципліни «Конституційне право Украї­ни» вивчаються основні положення науки конституційного права, зокрема:
- зміст предмета галузі конституційного права;
- основні положення вчення про конституцію;

- засади конституційного ладу України, конституційно-правове закріплення суверенітету Українського народу, форми Української держави;… питання прав і свобод людини і громадянина, відповідність конституційно-правового регулювання основ правового статусу людини і громадянина міжнародним нормам прав людини;
- форми здійснення народовладдя, предмет і види референду­мів в Україні, виборче право та виборча система України;
- конституційна система, принципи організації та діяльності органів державної влади, правовий статус Верховної Ради Украї­ни,

Президента України та Кабінету Міністрів України;
- конституційні принципи територіального устрою України;
- конституційно-правові засади організації та функціонування місцевого самоврядування в Україні.
Глибоке засвоєння студентами положень науки конституційного права, конституційного законодавства України має важливе значен­ня для формування у них належної професійної культури юриста і демократичного світогляду, для усвідомлення тих загальнолюд­ських цінностей, на яких базується Конституція України.Велику користь у засвоєнні навчальної дисципліни «Конститу­ційне право України» можуть мати підручники та навчальні посіб­ники, видані останнім часом в Україні,

13) Конституційно-правову відповідальність слід розглядати у діалектичному взаємозв'язку з конституційним деліктом. Останній є юридичним фактом, внаслідок якого виникають відносини конституційно-правової відповідальності. Саме з моменту вчинення конституційного делікту в правопорушника виникає обов'язок зазнати мір конституційно-правової відповідальності, які передбачені санкцією порушеної норми, і понести несприятливі наслідки, а в суб'єкта, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності, з'являються право і обов'язок притягнути його до конституційно-правової відповідальності. До того ж конституційна відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності, що пов'язується, в першу чергу, із механізмом правового захисту Конституції України. У цьому випадку вчені говорять про конституційно-правову відповідальність. Але категорії "юридична відповідальність у конституційному праві та конституційно-правова відповідальність не є тотожними.

Юридична відповідальність у конституційному праві застосовується у широкому значенні як конституційна. адміністративна та кримінальна за порушення норм чинного конституційного законодавства, так і у вузькому значенні як спеціальний, галузевий вид юридичної відповідальності, передбачений конституційним правом. Таким чином, категорія юридичної відповідальності у конституційному праві є загальною і охоплює конституційно-правову відповідальність.Юридична відповідальність в конституційному праві - це вид суспільних відносин, урегульованих нормами права, зміст яких полягає в заохоченні за належну правомірну поведінку, передбачену конституційно-правовими нормами, чи примусі до виконання приписів конституційних норм права в разі їх порушення, що здійснюються державою в межах чинного національного законодавства. Юридичній відповідальності в конституційному праві властиві загальні ознаки юридичної відповідальності, а саме: наявність позитивного і негативного аспектів; наявність правопорушення; соціальна небезпека діяння та його наслідків; винність суб'єкта правопорушення; наявність норми права, що передбачає юридичну відповідальність.

Конституційно-правова відповідальність у широкому значенні представлена власне конституційною відповідальністю, адміністративною відповідальністю та кримінальною відповідальністю за порушення норм конституційного права.

Пріоритетним видом юридичної відповідальності у конституційному праві України є конституційно - правова відповідальність. На сьогодні цей вид відповідальності сформував як Інститут конституційного права та елемент системи гарантій конституційного права України.До особливих ознак конституційно-правової відповідальності належать:

Конституційно-правова відповідальність має конституюючий (системоутворюючий) характер, тобто визначає загальні принципи для інших видів юридичної відповідальності.2. Конституційно-правова відповідальність відповідно до особливостей предмета конституційно-правового регулювання має чітко виявлений політичний характер, оскільки відповідальність настає за порушення суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням влади в державі.3. Конституційно-правова відповідальність передбачає конституційні санкції як міру юридичної відповідальності. Конституційно-правові санкції передбачають такі особливі міри і форми юридичної відповідальності, як дострокове припинення повноважень органу держави, органу або посадової особи місцевого самоврядування; відмова у реєстрації політичної партії, громадської організації; скасування чи призупинення дії конституційного нормативно-правового акта тощо.

Специфічність підстав конституційно-правової відповідальності: підставою ретроспективної відповідальності є юридичний факт конституційного делікту, а проспективної - юридичний факт набуття статусу суб'єкта конституційно-правової відповідальності.

Особливе коло суб'єктів конституційно-правової відповідальності, що є вужчим за коло суб'єктів конституційного права. Суб'єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути лише орган публічної влади або його посадова особа (об'єднання громадян, державні органи й органи місцевого самоврядування). 6. Конституційно-правова відповідальність є функціональним інститутом конституційного права, що об'єднує сукупність конституційно-правових норм що регулюють суспільні відносини у сфері проспективної та ретроспективної юридичної відповідальності деліктоздатних суб'єктів за порушення норм, конституційного права України.

Конституційно-правова відповідальність є важливим елементом механізмом правового захисту і охорони Конституції України та чинного конституційного законодавства.8. Конституційно-правова відповідальність є гарантією всіх основних інститутів конституційного права, що виступають об'єктами конституційно-правової відповідальності (інститут основ конституційного ладу, інститут громадянства, інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, інститут форм безпосереднього народовладдя, інститут парламентаризму, інститут президентства, інститут виконавчої влади. інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування).9. Джерелами конституційно-правової відповідальності е не лише норми Конституції України, але й всі інші конституційно-правові норми, об'єктивізовані в системі чинного конституційного законодавства.10. Для конституційно-правової відповідальності властиві особливі процесуальні форми її реалізації. В окремих випадках процедура конституційно-правової відповідальності регулюється комплексом конституційних та інших галузевих норм чинного законодавства.

15) Неможливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка б не мала своєї конституції. Адже саме в конституції закріплюються вихідні положення, на яких ґрунтуються найголовніші форми життя суспільства. Вона закладає підвалини організації та функціонування держави і громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є базисом усієї правотворчої діяльності. Сутність конституції - це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики основного закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз у його змісті. Це найбільш узагальнююча категорія, яка уособлює істотні ознаки соціального, політичного призначення та нормативно-правового змісту конституції. Термін "конституція" походить від латинського слова "constituto", що буквально можна перекласти як "устрій, встановлення, утвердження".

Разом з тим існує думка, що він бере початок від звороту "rem publicum co", з якого починаються окремі акти римських імператорів. Конституція - категорія історична. Окремі її елементи були сформульовані в працях древньогрецьких філософів, зокрема Платона і Арістотеля, указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерела права, в актах конституційного типу - хартіях (Магдебурзьке і Любекське право 13 - 18 ст.). Сучасне розуміння слова "конституція" (конституція держави) бере свій початок із періоду зміни в Європі феодального ладу на буржуазний (XVII -XVIII ст.) і кінцево викристалізовується на початок XX ст. уже як сутність основного закону держави.

Першими (писаними) конституціями довгий час вважали Конституцію Пилипа Орлика 1710 р., Конституцію США 1787 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р. Наука конституційного права знає різні підходи (погляди різних правових шкіл) щодо визначення поняття конституції. Одним із найуніфікованіших вважають визначення, за яким "Конституція - це Основний Закон держави, що об’єднує у собі групу норм із вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу, права, свободи та обов'язки особи і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальної організації держави тощо ".
Конституція - це Основний Закон держави, який регулює у відповідності з волею та інтересами пануючого класу (класів, народу) суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення основоположних засад організації суспільства й держави.
Конституція - політико-правовий документ, в якому знаходять.

Основними рисами конституції є:
1) Її основоположний характер, оскільки предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші суспільні відносини, які визначають "обличчя" суспільства;
2) Народний характер, який полягає в тому, що конституція має слугувати народу, створюється ним, забезпечує його участь в управлінні справами суспільства і держави;
3) Реальний характер, тобто відповідність фактично існуючим суспільним відносинам;
4) Органічне поєднання стабільності й динамізму конституції.

Конституція в матеріальному сенсі - сукупність правових норм, що визначають вищі органи держави, порядок їх формування та функціонування, їх взаємні відносини та компетенцію, а також принципове положення індивіда по відношенню до державної влади. Конституції в матеріальному сенсі прийнято класифікувати, зокрема, на писані й неписані.

За формою (структурою):

Неписані (складається з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел складає значну частку в структурі конституції.

За терміном дії конституції:

Постійні

Тимчасові.

За порядком зміни, внесення поправок і доповнень:

Демократичні

Функції Конституції України - це цілеспрямовані напрямки та види впливу Основного Закону суспільства і держави на суспільні відносини.Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багатофункціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, Ідеологічну) та інші галузеві й об'єктні функції, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну та інші власне конституційні функції.

Основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід вважати: 1) об'єкти впливу Конституції України на суспільні відносини; 2) способи і засоби впливу Конституції України на суспільні відносини; 3) умови впливу Конституції України на суспільні відносини тощо.У першу чергу слід розглянути функції Конституції України за об'єктами впливу норм цього найважливішого нормативно-правового акта на суспільні відносини.