Початок національного відродження на західноукраїнських землях

Піднесення у першій половині XIX ст. визвольних рухів у Європі спричинило національно зорієнтовану хвилю поширення ідей просвітництва на західноукраїнських землях.

Перша хвиля національного відродження в Галичині пов'язана з діяльністю культурно-освітнього осередку в Перемишлі, що сформувався 1816 р. навколо греко-католицьких ієрархів Михайла Левицького та Івана Снігурського. До цього осередку входили Іван Могильницький, Іван Лаврівський та ін. Учасники гуртка виявляли великий інтерес до української історії, чимало зробили для піднесення національної освіти. І. Могильницький був, зокрема, автором першої в Галичині «Граматики» української мови та наукового трактату «Відомості о руськім язиці». Інтерес до національно-історичної спадщини й мови та усної народної творчості виявляли і представники духовенства інших західноукраїнських земель. Великий внесок в українське відродження на Закарпатті зробив священик Олександр Духнович - автор українськомовного молитовника та низки підручників для початкових шкіл і посібників для вчителів українською мовою. На Буковині першу спробу друкувати українські пісні кирилицею зробив Іван : Велигорський. Проте наступні діячі на буковинській літературній ниві продовжували вживати стару книжну мову. В цілому справа українського відродження в західноукраїнських землях знаходилася на початковому етапі в руках греко-католицького духовенства як найбільш освіченої верстви українського населення.

«Руська трійця»

Найбільш послідовно у справі відстоювання рідної мови була напівлегальна демократично-просвітницька організація «Руська трійця», засновниками якої 1832-1833 рр. стали студенти Львівської духовної семінарії Іван Вагилевич, Маркіян Шашкевич і Яків Головацький. Навколо них гуртувалась національно свідома молодь. Метою організації було піднесення масової української свідомості і впровадження української мови та культури в усі сфери національного життя. Для цього учасники «трійці» почали їздити по селах і збирати народний фольклор. Основною сферою їхньої діяльності була культурно-просвітницька, зокрема, видання українських книжок.

1836 р. було видано літературно-художній альманах «Русалка Дністрова», що складався з літературно-публіцистичних, науково-історичних творів, народних пісень та дум. Це була перша книга, видана народною українською мовою. Сам факт її видання вже набував політичного забарвлення, і це викликало протидію з боку австрійської влади. «Русалка Дністрова» була заборонена. Всіх її упорядників притягли до відповідальності. Внаслідок перепон, що їх чинили австрійські урядовці, та переслідувань членів «трійці» гурток врешті-решт розпався.

Європейська революція 1848-1849 рр., охопивши Австрійську імперію, докотилася і до Західної України. Революція сприяла прискоренню самоорганізації українства. 2 травня 1848 р. представники греко-католицького духовенства та інтелігенції сформували у Львові Головну руську раду (ГРР), яка мала представляти інтереси українців Галичини перед імперським урядом. Вона була очолена священиком Григорієм Яхимовичем. Програма ГРР містила в собі як політичні, так і культурно-просвітницькі вимоги.

Основною політичною вимогою Головної руської ради був розподіл Галичини на Західну (польську) і Східну (українську). Вона також висувала інші загальнодемократичні вимоги.

Під егідою ГРР видавалась перша в Західній Україні україномовна газета «Зоря Галицька», проводились наукові з'їзди, видавались підручники та інші видання українською мовою, розроблялись освітні програми. В кінці 1849 р. була відкрита кафедра української мови та літератури при Львівському університеті, яку очолив колишній трійчанин Яків Головацький.

У липні 1848 р. імперська влада, налякана революцією, проголосила демократичні свободи і погодилась на скликання парламенту (рейхстагу), де були б представлені всі народи імперії, в тому числі й українці. Під впливом масового політичного і національно-культурного руху австрійський уряд обіцяв виконати українські вимоги, які озвучили депутати. Але далі обіцянок справа не пішла. Галичина так і не була поділена.

На Буковині також розгорталися революційні події. Але революційні сили в краї послаблювало те, що не існувало зв'язку між неукраїнськими (здебільшого) за своїм складом містами і українськими селами. Українські буковинці змогли провести в рейхстаг п'ять своїх депутатів, які діяли спільно з депутатами-українцями Галичини. Одним із них став Лук’ян Кобилиця. Підтримуючи вимогу роз'єднання Галичини, буковинці наполягали на приєднанні свого краю до її української частини.

Дещо інакше розгорталися події в Закарпатті. Угорці, які прагнули незалежності і вважали ці землі своїми, заперечували права українців на хоч би обмежену культурно-національну автономію, насильницьки впроваджуючи в школах мадярську мову. Тому закарпатські українці не підтримали повстання угорців проти Австрії, що почалось у вересні 1848 р. Переконавшись, що повстанський уряд не цікавлять інтереси українців, закарпатські діячі висунули ідею автономії Закарпаття і об'єднання його з українською частиною Галичини.

розвитку національного руху.