Форма правочину. Правові наслідки порушення форми правочину

Оскільки правочин є вольовою дією, заради його оцінки з точки зору правових норм необхідне об’єктивоване вираження волі, що до-ступна для зовнішнього сприйняття. Це стає можливим за допомогою відповідних способів виявлення волі.

Законодавець у ст. 205 ЦК розмежовує форму правочину та способиволевиявлення. Спосібволевиявлення є родовим поняттям, яке включаєв себе форму правочину. Волевиявлення учасника(-ів) правочину може виражатися:

а) усно;

б) письмово;

в) у певних діях;

г) у мовчанні.

Форма правочину –це спосіб вираження волі його сторін.

Форма правочину залежить від:

ü суб’єктного складу правочину;

ü предмета правочину;

ü ціни правочину;

ü строку, на який правочин укладається;

ü конкретного виду правочину;

ü прямих вказівок закону на форму конкретного правочину.

Чинне законодавства допускає укладення право чинів в усній, простій письмовій та письмовій нотаріальній формі.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких наслідком недодержання письмової форми є їх недійсність.

Письмова форма правочину означає, що воля осіб, що його здійснюють, закріплюється в документі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), а для юридичних осіб – підписаний особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплений печаткою.

Переваги письмової форми: забезпечує чітке вираження волі учасників і її фіксацію; дозволяє у будь-який час ознайомитись з умовами правочину; є належним доказом при захисті інтересів потерпілої сторони.

Відповідно до ст. 208 ЦК України у простій письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім тих, що повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім тих, що повністю виконуються сторонами в момент вчинення;

ü інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Серед яких: неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава;договір купівлі-продажу товарів у кредит;договір дарування майнового права. договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, дарування рухомих речей особливої цінності;найм будівлі або іншої капітальної споруди;найм транспортного засобу за участю юридичних осіб (ст. 799 ЦК);найм житла (ст. 911 ЦК);договір піднайму житла (ст. 91 Житлового кодексу УРСР);договір позички між юридичними особами, а також між юридичною особою та фізичною особою (ст. 828 ЦК);договір транспортного експедирування (ст. 930 ЦК);договір зберігання, за яким зберігач зобов’язується прийняти річ на зберігання у майбутньому (ст. 937 ЦК);договір страхування (ст. 981 ЦК);договір управління майном (ст. 1031 ЦК);договір позики на суму понад 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;кредитний договір (ст. 1055 ЦК);договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК);договір комерційної концесії (ст. 1118 ЦК);договір про спільну діяльність (ст. 1131 ЦК) та деякі інші.

Нотаріальне посвідчення письмового правочину.Відповідно доч. 1 ст. 209 ЦК правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим у ст. 203 ЦК.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом(згідно із Законом України«Про нотаріат»та Інструкцією про порядокздійснення нотаріальних дій нотаріусами України2) або іншою посадовою особою,яка відповідно до закону(статті245, 1251, 1252ЦК)маєправо на вчинення такої нотаріальної дії.

Обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають такі правочини:договори про відчуження (купівля-продаж майна, міна, спадковий договір) нерухомого майна;іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об’єктів;договори про спільну часткову власність на земельну ділянку, купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власником земельних ділянок (паїв) (статті 88, 128, 132, 142 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власником земельних часток (паїв)»);договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна (ст. 72 Закону України «Про приватизацію державного майна» ст. 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»);договори про поділ майна, що є об’єктом права спільної власності подружжя; про надання утримання; про припинення або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строк виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв’язок з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 69, 78, 89, 104, 189, 190 Сімейного кодексу України);договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком понад один рік (ст. 793 ЦК);договори найму та договір позички транспортних засобів за участю фізичної особи (ст. 799, 828 ЦК);договори про створення акціонерних товариств, якщо вони створюються фізичними особами (ст. 153 ЦК);договори управління нерухомим майном (ст. 1-31 ЦК);заповіти (ст. 1247, 12 49 ЦК України);договори про зміну черговості одержання права на спадкування (ст.1259 ЦК); доручення на укладення правочинів, що потребують нотаріального оформлення, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, а винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма довіреності; довіреності, що видаються в порядку передбачення (ст. 245 ЦК) та інші правочини.

Необхідною умовою дійсності деяких правочинів є їх державна реєстрація. Такої реєстрації, зокрема, потребує договір купівлі-продажу нерухомого майна(ст. 657 ЦК).