Воєнні дії на території україни в 1915-1916 роках

Згадай:
1. Що було метою політики Росії в окупованій Західній Україні?
2. Яку реакцію населення Галичини й Буковини викликала російська політика?

Контрнаступ німецько-австрійських військ у Західній Україні

Російське командування було впевнене, що в результаті Галицької битви Західна Україна назавжди стала частиною імперії. На початку квітня 1915 р. до Львова навіть приїхав Микола II - російський імператор, який потім відвідав і Перемишль.
Однак час для візиту царя був вибраний надзвичайно невдало. На фронті назрівав перелом на користь німецько-австрійських військ. Російська армія була знекровлена. За час наступу вона зазнала величезних втрат, а її резерви були вичерпані. В грудні 1914 р. російські артилеристи одержали наказ витрачати на день лише по одному снаряду. Російське командування виявилося не готовим до тривалої війни.
19 квітня 1915 р. німецько-австрійські війська в Галичині почали контрнаступ. Застосувавши на вузькій дільниці фронту масований артилерійський вогонь, вони прорвали фронт і змусили російську армію відступати. Солдати гинули тисячами, не маючи зброї і боєприпасів. Контрнаступ було зупинено лише восени 1915 р. на лінії Кам'янець-Подільський-Тернопіль-Кременець-Дубно.

Нова катастрофа для населення України

Відступ російської армії приніс для населення України, передусім Східної Галичини і Північної Буковини, нову катастрофу. Усіх, кого вважали «неблагонадійними», виселяли з прифронтової смуги. Ті ж, хто перейшов у православ'я, виїжджали добровільно, цілком справедливо побоюючись розправи німецько-австрійських військ. І тих, і інших російська влада спрямовувала у тилові області імперії, дуже часто - до Сибіру.
Водночас російські війська відступали з Холмщиии, Волині, Поділля, які до початку світової війни перебували у складі Російської імперії, вдаючись до тактики «спаленої землі». Вони палили села, руйнували мости, залізниці. Сотні тисяч людей змушені були покидати рідні домівки, на багато років перетворюючись на біженців. Дорогою за Урал їх косив тиф. Медичного персоналу й ліків не вистачало, бо все це було кинуто на фронт. Евакуйованих і біженців у самому лише Київському комітеті допомоги, який опікувався біженцями, було зареєстровано 3,3 млн чол.
З осені 1915 р. розпочалася евакуація підприємств і навчальних закладів Правобережної України. Так, Київський університет перевозили до Саратова, а Київський політехнічний інститут - до Воронежа. Вивозили державні установи, заводи, школи, музеї, бібліотеки. Планувалося навіть вивезти Києво-Печерську лавру з її святинями.

«Брусиловський прорив» і стабілізація фронту

Втім, такі надзвичайні заходи виявилися передчасними. Навесні 1916 р. розпочалася
знаменита наступальна операція російських військ в Україні, яка увійшла в історію під
назвою «Брусиловський прорив». Російська армія під командуванням генерала А. Брусилова прорвала фронт і знову захопила Чернівці, Коломию, Броди й Луцьк. Загальна площа окупованої у ході операції території становила 2,5 тис. кв. км. Загроза вторгнення нависла над Угорщиною. Але розвинути цей успіх російській армії не вдалося. Німецьке командування перекинуло частину своїх військ із Західного фронту і зупинило російський наступ. Фронт стабілізувався і в такому стані перебував до літа 1917 р.

Бойовий шлях легіону УСС

У складі австрійської армії воювало з'єднання, створене українськими патріотами Галичини - легіон Українських січових стрільців («усусів»). «Усуси» складали військову присягу двічі: на вірність імперії і на вірність Україні. Себе вони розглядали як перший підрозділ української армії, котра формуватиметься у ході війни і своєю метою матиме боротьбу за незалежність України.
Початок бойового шляху січових стрільців припадає на 25 вересня 1914 р. У розпал Галицької битви вони захищали в Карпатських горах Ужоцький перевал, який атакувала дивізія кубанських козаків. Але справжнє бойове хрещення УСС пройшли у квітні - на початку травня 1915 р. у боях за гору Маківка поблизу Славська, коли російське командування кинуло проти стрільців кілька полків і артилерію. Контроль над горою забезпечував росіянам дальше просування на Захід, тому боротьба за неї була особливо жорстокою і кровопролитною. Кілька разів цей важливий пункт переходив із рук у руки. У бій була кинута кавалерія донських козаків під командуванням генерала Каледіна. Саме в ці дні російський цар Микола II об'їжджав Галичину, і військове командування прагнуло будь-що порадувати його ще однією перемогою. Врешті-решт, ціною великих жертв російським солдатам вдалося закріпитися на Маківці, але у цей час розпочався загальний відступ із Галичини.
УСС брали участь у наступальних операціях 1915 р. У червні вони першими ввійшли у місто Галич, піднявши над містом жовто-синій український національний прапор. Славною, а разом з тим, трагічною віхою на бойовому шляху УСС стали виснажливі бої на горі Лисоня поблизу Тернополя, які «усуси» вели у серпні-вересні 1916 р. Січові стрільці потрапили в оточення, й вирватися з нього вдалося лише невеликій їх частині.
Після поповнення полк УСС у липні 1917 р. протистояв російським військам у дні їхнього останнього у Першій світовій війні наступу.
До березня 1915 р. командиром УСС був отаман Михайло Галущинський, надалі Легіон (полк) очолювали послідовно отаман Григорій Коссак, сотник Василь Дідушок, підполковник Антін Варивода, поручик Дмитро Кренжаловський, отаман Мирон Тарнавський, сотник Осип Микитка. На початку 1917 р. у Головній книзі обліку УСС було записано близько 7 тис. осіб; втрати вбитими, пораненими і полоненими загалом становили 3050 осіб.
Австрійське й німецьке командування неодноразово відзначало героїзм «усусів», їхні високі моральні якості й навіть називало полк УСС «найкращим підрозділом всієї австро-угорської армії». В умовах наростання у військах австро-німецького блоку антивоєнних настроїв, непоодиноких випадків дезертирства бойова звитяга «усусів» була справді нетиповим явищем. В її основі був патріотизм січових стрільців, їхнє переконання, що в цій війні вони віддають свої життя і проливають кров за світлу мету: відродження незалежної української держави і щасливе життя народу.
Але ставлення командування до «усусів» було дуже нерівне. Один з них згадував: «Під час боїв австрійським похвалам не було кінця, під час же затишшя на фронті австрійським зневагам теж не було кінця: тоді українські січові стрільці бували для австрійців лише «рутенськими зрадниками».
Українські січові стрільці в жорстоких умовах світової війни знаходили час для громадської і національно-культурної роботи. Останні місяці життя Івана Франка ним опікувалися «усуси». Сини Івана Яковича Петро й Тарас одними з перших вступили до Легіону і брали безпосередню участь у боях. Наприкінці травня 1916 р. делегація УСС прямо з окопів виїхала до Львова на похорон Франка, де їхній представник виступив з яскравою промовою. А коли наприкінці 1916 р. «усуси» перебували на переформуванні на Волині, ними було організовано 46 початкових українських шкіл, де вчителями були рядові стрільці й офіцери.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Охарактеризуй хід воєнних дій на території України в 1915 р.
2. Які наслідки для цивільного населення України мав контрнаступ німецько-австрійських військ у Галичині й відступ російської армії?
3. Розкажи про вплив «Брусиловського прориву» на становище на російсько-німецькому фронті в 1916 р.
4. Яким був статус УСС у складі австро-угорської армії?
5. Назви найважливіші воєнні операції, в яких брали участь «усуси».
6. Чим, на твою думку, пояснювався героїзм «усусів» у війні?

ДОКУМЕНТИ
1. Спомини Д. Дорошенка про евакуацію з Галичини в 1915 р.
Та ось зненацька наступила евакуація. Галицькі інтелігенти і селяни, що прилучилися до православ'я, спровоковані нашими душохапами, цілком резонно боялись тепер репресій з боку австро-польсько-мадярської влади. І от десятками тисяч людей (по приблизному підрахунку самих селян було понад 100000) нічого іншого не залишалось, як покинути свої хати й ниви і обернутись на біженців, тікаючи за московським військом на схід. До цього їх спонукували й представники церковної адміністрації, агенти Антонія і Євлогія (єпископи-чорносотенці. -Авт.), обіцяючи їм в братній Росії дарові наділи землі разом з садибами й цілим господарським реманентом. Певна річ, що нещасні біженці дуже скоро переконались, що в Росії вони можуть дістати не більше, як... миску юшки і шматок хліба, та й то поки йшли повз харчові пункти. Отже, не диво, що настрій цієї категорії біженців й був особливо сумний і безнадійний. При зустрічі з ними вражав якийсь повний одчай і тупа покірливість своїй нещасній долі. Дорошенко Д. Мої спогади про недавнє минуле (1914- 1920). В чотирьох частинах: Ч. 1. Галицька руїна. -Мюнхен, 1969. - С. 51-52.

2. Український історик В.Верига про історичне призначення УСС
Українські січові стрільці мали бути не тільки виявом лояльності галицьких українців супроти Австрії, але й інструментом української політичної репрезентації (представництва.-Авт.), зокрема після закінчення війни при новому розподілі Європи. Галицькі політики планували за допомогою свого легіону осягнути більші впливи в австрійському уряді, подібно як це робив один із творців об'єднаної Італії в половині XIX ст. граф Каміллоді Кавур, прем'єр королівства П'ємонту. У часи Кримської війни він вислав невелику військову частину на допомогу Англії та Франції й завдяки цьому мав доступ до мирної конференції в Парижі в 1856 р. Там він міг підняти справу об'єднання Італії й остаточно увійшов у коло творців європейської політики, що йому дуже придалося в 1860-х роках (період об'єднання Італії.-Авт.)
Верига В. Визвольні змагання в Україні. 1914 - 1923.-
Том І. - Львів, 1998. -С.17.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документ № 1.
Автор споминів Д. Дорошенко - відомий історик і громадсько-політичний діяч. Він був очевидцем подій, які описував. Що нового про трагедію українського населення дає цей фрагмент?
2. Документ № 2.
а) Згадай, на якій підставі Галичину вважали «українським П'ємонтом».
б) Наскільки обґрунтованими, на твою думку, були надії галицьких політиків за допомогою легіону Українських січових стрільців «осягнути більші впливи в австрійському уряді» і вплинути в майбутньому на долю України?

Новітня історія України 10 клас, Ф. Г. Турченко

Хронологічні межі курсу_
Перед вами підручник з історії України, з яким ви працюватимете в 10-му класі. Події, описані в ньому, відбувалися в 1900-1921 рр.
На початку цього періоду світ був розподілений між декількома великими державами, а Україна перебувала у складі двох сусідніх імперій -Російської і Австро-Угорської. Стабільність тогочасного світового порядку не викликала сумніву. Лише окремі мислителі й дуже сміливі політичні провидці припускали, що найближчим часом у світовій історії відбудуться події, у результаті яких на політичній карті з'являться десятки незалежних держав, а імперії зникнуть. Але сталося саме так. У ході Першої світової війни припинили існувати Російська й Австро-Угорська імперії. Це круто змінило долю українського народу. У 1917 р. почалася Українська революція, у ході якої українці вибороли незалежність, яку зі зброєю в руках відстоювали до 1921р.
Що саме тоді відбувалося, розповідає підручник. Наведені в ньому факти надзвичайно цікаві та повчальні, тому варто їх запам'ятати. Проте вони не завжди дають відповідь на питання: чому протягом порівняно короткого часу історична доля українського народу, інших народів світу так суттєво змінилася? Щоб зрозуміти, чому так сталося, слід звернутися до теорії.
2. Теоретичні засади курсу_
Слово теорія означає узагальнення досвіду, який відбиває закономірності розвитку природи і суспільства. Історія - це наука, і, як будь-яка інша, вона не існує без теорії. Для сучасного історика звернення до теорії - обов'язкова умова процесу пізнання. Адже вчені прагнуть не лише описати минуле, а й збагнути зв'язок різноманітних подій і процесів вітчизняної і світової історії, розкрити їх взаємообумовленість і внутрішню логіку, спробувати дати відповідь на вічне питання: звідки і куди все йде? Це неможливо без теорії.
З теоретичними засадами вітчизняної і світової історії ХІХ ст. ви вже ознайомилися в 9-му класі. Вам відомо, що сучасні історики розглядають це століття як період розпаду аграрно-ремісничого (традиційного) суспільства з його феодально-кріпосницькими порядками і становлення індустріального суспільства, в основі якого були ринкова конкуренція, приватна власність і вільнонаймана праця. Двоєдиний процес розпаду традиційного і формування нового (індустріального) суспільства характеризується через призму теорії модернізації, тобто як перетворення всіх сторін життя су-щ спільства - економіки, соціальної структури, культурно-освітньої, повсяк-Ш денної сфер відповідно до модерних (нових) зразків. Ці перетворення розпочалися в Західній Європі ще в другій половині XVIII ст. і стали поширюватися просторами Європи, досягнувши в XIX ст. України. Модернізація здійснювалася різними шляхами - як еволюційними, реформаторськими, так і революційними.
У ході модернізації відбувалася ліквідація кріпацтва і руйнувалася феодально-станова система. На відміну від традиційного суспільства, в якому доля кожного, як правило, визначена ще від його народження (селянин усе життя залишався селянином, поміщик - поміщиком, священик своїх синів орієнтував на духовне служіння і т. д.), на етапі переходу до модерного (індустріального) суспільства люди мають більші можливості щодо вибору життєвого шляху, професійних занять, місця проживання тощо. Вони стають мобільнішими. Селянські діти не обов'язково повинні бути хліборобами, а поміщик-дворянин не має гарантій залишатися на все життя великим землевласником. Суспільство вступило в стан соціальної мобілізації.
Модернізаційні процеси охопили всі країни Європи - як незалежні, так і ті, що перебували в складі інших держав. А таких у XIX - на початку XX ст. була більшість. Модернізація в цих країнах мала багато особливостей і несподіваних наслідків. Одним із цих наслідків було пробудження національного життя: інтерес до минулого свого народу, його історії, звичаїв, усної народної творчості тощо; поява національної літератури, преси, школи; виникнення політичних партій, які порушують питання про відродження (або утворення) власної держави. Для узагальнюючої оцінки цих процесів використовується термін національне відродження. У ході нього етнос (народ), який населяє залежну країну, починає усвідомлювати себе як націю.
З курсу історії України для 9-го класу, який присвячений вивченню
XIX ст., ви знаєте, що національне відродження пройшло послідовно три фази розвитку - академічну (наукову), культурницьку і політичну.
Розпочавши в 10-му класі вивчати історію України перших десятиліть XX ст., необхідно чітко усвідомити, що в цей час модернізація і пов'язане з нею українське національне відродження продовжувалися. З кінця XIX ст. Україна вступила в третю його фазу - політичну, яка характеризується появою партій, масовими народними рухами і, зрештою, Українською революцією. Разом з тим політичний етап національного відродження був важливим кроком на шляху формування модерної української нації.