Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення. Абревіатури загальновживані та вузькоспеціальні в тексті (граматичні форми)

Явище абревіаціїполягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну єдність – абревіатуру. Це порівняно новий спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах. Серед неологізмів – значна кількість саме абревіатур. Це явище поширилося на початку XX ст. і відповідало суспільній потребі мови, а саме – тенденції до уникнення надлишкової інформації, економії мов­ної енергії, уникнення повторів, упорядкованості та регламентації.

Отже, абревіатура– скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових літер чи початкових слів, на основі яких твориться скорочення. Суттєвою ознакою абревіатур є стабільна вимова за назвами букв (рідше звуків) та – як результат її – лексикалізація графічних скорочень, якої з часом набувають частовживані й загальновживані довгоживучі абревіатури, напр.: Кабмін, ЖЕК, НАТО, ООН тощо. Основні умови їхнього функціонування - доцільність, зрозумілість, стандартність. їх ще деколи називають «лексичними скороченням».

Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:

1. Ініціальні абревіатури – утворені з початкових літер (звуків) слів, які входять у вихідне словосполучення:

а) буквені їх вимовляють як букви: СНД – Співдружність Незалежних Держав; МЗС – Міністерство закордонних справ; СБУ – Служба безпеки України; МВФ – Міжнародний валютний фонд; ЛНУ – Львівський національний університет; ТзОВ – Товариство з обмеженою відповідальністю; СП – спільне підприємство; ТСН – Телевізійна служба новин;

б) звукові – їх вимовляють як звуки: ЄШКО – Європейська школа кореспондентської освіти; НАН – Національна академія наук; ЧАЕС – Чорнобильська атомна електрична станція; ВАТ –Відкрите акціо­нерне товариство; ДАІ – Державна автомобільна інспекція; ЗМІ – засоби масової інформації; ЦУМ – центральний універсальний магазин; СНІД – синдром набутого імунного дефіциту.

2. Абревіатури складового типу – утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування: інтерпол (інтернаціональна поліція), Бенілюкс (об'єднувальна назва трьох європейських держав – Бельгії, Нідерландів і Люксембургу), військкомат (військовий комісаріат), торгпред (торговель­ний представник), міськком (міський комітет), держстрах (державне страхування), нардеп (народний депутат).

3. Абревіатури змішаного типу –утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур'єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсестра, турбюро, Донвугілля, Нацбанк, Галсервіс.

4. Комбіновані абревіатури – утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ.

Абревіатури широко використовують у засобах масової інформації, політичній, діловій сферах. Серед ініціальних абревіатур найбільшу групу становлять назви установ та організацій. З відновленням незалежності в Україні виникло багато нових партій, громадсько-політичних організацій, що мають два найменування: одне – повне, яке є словосполученням, інше скорочене – абревіатура. Ознакою євроінтеграційної стратегії України є поява в українському політико-економічному дискурсі великої кількості абревіатур із компонентом євро, напр.: єврокредит, єврооблігація, європарламент, євроринок, єврочек, чи основою Європа, напр.: ЄВС – європейська валютна ситема, ЄВБ-Європейський валютний банк, ЄБРР – Європейський банк реконструкції і розвитку, ЄЄ – Європейський Союз.

У діловому мовленні абревіатури виконують важливі функції – інформативної компресії та економії місця в ділових паперах. Уживати їх потрібно так, щоб вони були зрозумілими для всіх, хто читає документ. Тому при першому вживанні складноскороченої назви в тексті її потрібно розкривати в дужках, а потім уже вживати в скороченому вигляді, напр.: УЦЕПД (Український центр економічних та політичних досліджень), потім тільки УЦЕПД.

Слова можна записувати скороченоз метою економії часу й текстової площі. Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі мовлення, у діловому спілкуванні існують скорочення, призначені для зорового сприйняття, – графічні, текстові.Але скорочування повинно здійснюватися так, щоб не допустити двозначності чи непорозуміння: скорочуємо або за прийнятими традицією правилами, або усікаємо таку частина слова, без якої слово не перестане бути зрозумілим кожному, хто читатиме текст.

Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами. За написанням графічні ско­рочення є декількох типів:

- крапкові (ім., див., с, м.);

- дефісні {ін-т, р-н, б-ка, з-д);

- із скісною рискою (а/с, в/с, в/ч);

- нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошовиходиниць та ін. лише після цифр (20 хв, 5 кг, 300 грн);

- комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.) та ін.

Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі. Такі скорочення (крім стандартних скорочених значень десяткових одиниць виміру: м – метр, мм –міліметр, см –сантиметр, дм – дециметр, г –грам, кг –кілограм, ц – центнер, т – тонна, га –гектар; до речі, одиниці виміру скорочуються тільки після числових назв) пишуться з крапками на місці скорочення, при цьому зберігається написання великих та малих літер і дефісів, як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), півд.-зах. (південно-західний) та ін.

Стандартними є такі типи скорочень:

а) поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт, обл.,р-н, ст., вул.;

б) назви посад і звань: асист., доц., проф., канд. техн. наук, зав.,зам., член-кор., акад.;

в) назви дат і календарних термінів: н. є., в., ст., м-ць, р., рр.;

г) грошові одиниці та числові назви: грн, коп., тис, млн, млрд;

д) форми звертання: гром.;

є) фізичні, метричні величини: т, га, г, кг, л, мл, км, хв, год.;

є) найменування документів: квит., накл.;

ж) текстові позначення: див., пор., напр., с, та ін., і т. ін., табл., іл.

До найпоширеніших загальноприйнятих графічних скороченьналежать:

акад. –академік, , смт. –селище міського типу,
вид. –видання, ст. –станція; сторіччя,
вид-во – видавництво с. –село,
в.о. – виконуючий обов'язки, т. –том,
год. –година, гр. – громадянин,
ім. –імені див. – дивись,
інж. –інженер, зав. – завідувач,
і т. д. – і так далі (і т. п. – калька з російської, в українській мові не вживається), п. – пан, пані, пп. –панове,
ін. – інші, р. – рік; річка,
сек. – секунда, рр. – роки,
т-во –товариство, та ін. -та інші, і под. –і подібне,
гл. – глава, напр. –наприклад,
доц. –доцент, о. –острів; отець,
проф, – професор, К. –Київ (у бібліографії),
р-н –район, оз. –озеро,
і т.ін. – і таке інше, М. –Москва (у бібліографії),.
м. – місто, пом. - помічник,
н.е. – нашої ери, (до н.е.\ X. – Харків (у бібліографії),
обл. –область, порівн –порівняй, порівняти.

Усі скорочення слів мусять бути загальноприйнятими і зрозумілими, зафіксованими у державних стандартах і словниках.

Скорочення імен та по батькові- ініціальне, тому написання типу: Андр., Ант., Олекс. – неправильні (у рідкісних випадках при наявності відомих однофамільців допускається Інше скорочення, наприклад: П.П.Чучка (батько) і Пв. Пв. Чучка (син) – відомі мовознавці, обох називають Павло Павлович. Якщо перед прізвищем є назва наукового ступеня, вченого звання, посади, професії, то після цієї назви пишемо прізвище, а потім ініціали (проф. Олійник І.С.), без таких назв ініціали записуються перед прізвищем (І.С.Олійник). І цього вимагає й етика. Так само й у публіцистичних матеріалах не бажано писати ім'я після прізвища – в усному мовленні наголос падатиме на ім'я, а це нелогічно, неправильно – не ім'я, а прізвище виділяє з групи подібних (отже, Василь Петренко, а не Петренко Василь). У списках, наприклад, у шкільному журналі, де діє алфавітний принцип, на першому місці пишуть прізвище.

Не варто перевантажувати текст графічними скороченнями. Існують такі пра­вила користування скороченнями:

- слово має закінчуватися на приголосну (за невеликими винятками - о. - острів, отець, А - ампер);

- слово має мати запас стійкості, щоб сприйматися однозначно (філол., філос);

- не можна скорочувати в тексті ключових слів;

- написання скорочення має бути уніфікованим у межах тексту.

Є багато окремих правил, що потрібні в процесі роботи з документами. Наприклад, варто запам'ятати правильні скорочення місяців року: січ., лют., берез., квіт., трав., черв., лип., серп., верес, жовт., листоп., груд.; не розділяти крапкою подвоєння рр. -роки; не можна ско­рочувати імена та імена по батькові (/.– Іван, М. – Михайло, а не Ів., Мих.); не скорочувати стор., а лише правильно – с; писати правильно – напр., а не Н-д: чи Н: та ін.

Скорочення слів використовують і для стислого письма, під час конспектування. Скорочувати можна різні частини мови, намагаючись дотримуватися загальноприйнятих норм, а не власних правил.