Складносурядне речення

Складне речення, його різновиди

Речення, яке має два або більше синтаксичних (підметово-пРисудкових) центрів, називається складним.

Наприклад, речення Лиш той творити може, хто любить свій народ (В. Сосюра) – складне, бо в ньому є два синтаксичні центри: лиш той може творити і хто любить.

Складне речення об'єднує кілька простих. Але, порівняно з простими реченнями, частини складного речення мають свої інтонаційні, синтаксичні й смислові особливості. Складні речення повніше передають думку, точніше виражають зв'язки між явищами.

В усному мовленні в складному реченні між його частина­ми, що мають свої синтаксичні центри, робляться, як прави­ло, невеликі паузи, а на письмі звичайно ставляться коми: Живемо так, що доля одного переплітається з долею іншого, немов коріння дерев, які ростуть поруч (М. Томенко). (Про ви­падки, коли між частинами складного речення коми не став­ляться або ставляться інші розділові знаки, мова йтиме далі.)

Частини складного речення, що мають свої синтаксичні центри, прийнято називати двояко: предикативними частина­ми або простими реченнями. Назва «просте речення» зручна тим, що дає змогу без спеціальних пояснень переносити характеристики власне про­стих речень на предикативні частини складних утворень.

Прості речення (предикативні частини) у складному ре­ченні можуть об'єднуватися між собою різними зв'язками – як рівноправні і нерівноправні, за допомогою сполучників і без них. Цей зв'язок (між двома простими реченнями в склад­ному) буває:

сурядний –за допомогою сполучників сурядності: Си­чі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т. Шев­ченко). Слова – полова, але огонь в одежі слова – безсмертна, чудотворна фея, правдива іскра Прометея (І. Франко);

підрядний – за допомогою сполучників підрядності й сполучних слів (тобто відносних займенників та прислівників): Людині треба, щоб її робота залишалася після неї жити (Ю. Яновський). Мені бачиться школа в селі, до якої з цілковитим правом можна б додати ще одне слово – не просто школа, а школа життя (Ю. Яновський);

безсполучниковий–за допомогою лише інтонації: Переконатися пора: зробиш зло – не жди добра (Д. Білоус). Залежно від того, як поєднані між собою прості речення (предикативні частини), складні речення поділяються на склад­носурядні, складнопідрядні, складні безсполучникові і складні синтаксичні конструкції (багатокомпонентні утворення з різ­ними видами зв'язку

Особливості побудови складних речень

У складному реченні кожне просте речення, яке входить до нього, повинно бути правильно побудоване.

Наприклад, у головній частині речення «Перше, на чому я хочу зупинитися, – це на підготовці студентів до практичних занять» неправильно приєднано іменний присудок до підмета і виходить: «Перше – це на підготовці студентів до практичних занять». Треба: Перше – це підготовка студентів до прак­тичних занять. Отже, усе речення має звучати так: Перше, на чому я хочу зупинитися, – це підготовка студентів до прак­тичних занять.

Частини складного речення повинні бути логічно пов'язані між собою.

Наприклад, у складному реченні «Лектор довго говорив про шляхи подолання кризи в економіці, і це мало цікавило аудиторію» немає логічного зв'язку між його простими речен­нями. Тут сполучник слід замінити або на проте, або на хоч.

Частини складного речення повинні бути однопланові за змістом і граматичним оформленням.

Наприклад, у реченні «Дерева в лісі стоять сірі, а ялини своїм убранням приваблюють зір» зіставляються зовсім різні речі: колір дерев і вбрання ялин. Очевидно, це речення треба було б оформити так: Усі дерева в лісі стоять сірі, тільки ялини зеленіють і приваблюють зір', або ...тільки ялини своєю зеленню приваблюють зір. У реченні «Розглядалося питання, як організувати літній відпочинок і про роботу пасажирського транспорту в цей період» неправомірно об'єднано підрядне речення і додаток. Можна сказати лише так: Розглядалося питання про те, як організувати літній відпочинок та спланувати роботу пасажирського транспорту в цей період; або передати простим реченням: Розглядалося питання про організацію літнього відпочинку і про роботу пасажирського транспорту в цей період.

У складному реченні в наступній частині, шоб не повторювати тих самих слів, їх пропускають або замість них вживають співвідносні займенники (він, такий, який, що тощо), прислівники (тут, там, тоді тошо). Наприклад, у другій частині речення Завойовник знущається з підкореного народу, а підкорений – з себе (В. Голобородько) із цієї причини пропущено присудок знущається. У другій частині речення Хоч пісня стара, але як величаво звучала вона після довгих боїв (О. Підсуха) іменник пісня замінено співвідносним займенником вона.

При цьому потрібно стежити, щоб зокрема займенники правильно співвідносилися з іменниками попередньої частини. Наприклад, у реченні «Ми зайшли в кабінет до директора, який був у кінці коридору» незрозуміло, на що вказує займенник який – на кабінет чи на директора. Тут слід сказати: Ми зайшли до директора в кабінет, який був у кінці коридору. У реченні Співає молодь молоді пісні – і, сповнені зичливості й любові, дуби над нею шелестять Маркові (М. Рильський) можна вжити тільки займенник над нею і ні в якому разі не над ними (збірний іменник молодь у першій частині речення має форму однини).

Складносурядне речення

Складне речення, предикативні частини якого синтаксич­но рівноправні і поєднані між собою сполучниками сурядності, називається складносурядним.

Для поєднання частин складносурядного речення викори­стовують такі сполучники сурядності:

єднальні /, та (= і), також (стоїть у середині другого про­стого речення), /... /, ні... ні, не тільки... а й, притому, причому. Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече (М. Коцюбинський). На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло (М. Рильський); протиставні а, але, та (= але), проте, а проте, зате, однак, все ж, а то: Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть (Л. Костенко). Дерево стояло ще голе, однак на вітах його вже починалось пташине життя (Д. Бедзик);

розділові або, чи, або... або, чи... чи, то... то, чи то... чи то, не то... не то, хоч... хоч: Чи то мені здається, чи то справді свист тихшає?(М. Коцюбинський).

Між частинами складносурядного речення можуть бути різні смислові зв'язки.

У складносурядних реченнях з єднальними спо­лучниками можуть передаватися:

а) одночасність, сумісність дій або станів: А літо йде полями і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко); предикативних частин у таких реченнях може бути кілька, і їх можна переставляти місцями;

б) послідовність дій або станів: Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра). Я здобув науку, і діти в мене будуть її добувати (М. Стельмах); предикативні частини таких речень розташовуються в певному порядку, що відповідає реальній послідовності дій або станів;

в) причиново-наслідкова, умовно-наслідкова чи допустово-протиставна залежність між діями або станами: Пройшов дощ, і дерева заясніли під сонцем (У. Самчужа/ (Д. Павличко). Кажіть коротко і ясно, добивайтесь лаконічності вислову, і вас кожен школяр зрозуміє (В. Сухомлинський). Вода була чистою, і всетаки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Підмогильний); такі речення складаються, як правило, з двох частин: перша з них, перед якою можна поставити сполучники тому що, якщо, незважаючи на те що, виражає причину або умову, друга – наслідок чи протиставлення;

г) приєднувальні відношення (додаткова, супутня інформація): Ми сяк-так помостилися, постелилися і полягали спати, причому вікно треба було заткнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Леся Українка); порядок розташування частин у таких реченнях фіксований.

У складносурядних реченнях із протиставними сполучниками:

а) явища можуть протиставлятися: Вітру на морі не було, проте клекотав сильний прибій (М. Трублаїні). Ясно ще осіннє сонце сяє, та холодом осіннім вже в повітрі по­тягає (І. Франко). Багато влітку доводиться на пасіці працювати, але зате взимку можна відпочити сповна , (І. Багряний); перед першою частиною таких речень може стояти сполучник допустовості хоч, тобто їх мож­на легко перетворити на складнопідрядне речення з під­рядною першою частиною;

б) явища можуть зіставлятися: / потечуть веселі ріки, а озера кругом гаями поростуть, веселим птаством оживуть (Т. Шевченко); у таких реченнях протиставний сполучник своїм значенням наближається до єдналь­ного;

в) друга частина може виражати причину того, що говориться в першій: Дядьку Замфіре, дядьку Замфіре! Ваш виноград рубають. Біжіть мерщій, а то весь вирубають та спалять (М. Коцюбинський); тут сполучник а то має значення «у противному разі, інакше, бо».

У складносурядних реченнях із розділовими спо* лучниками вказується:

а) на чергування явищ: То вітерець дихне, то коник в житі засюрчить (Л. Глібов);

б) на взаємовиключення явищ: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка);

в) на непевність, сумнів, припущення: По дні яруги неслось глухе, придушене шемрання. Не то осінні води шуміли,

збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля. Десь заблудилась у плавнях, або вовки роздерли її (3 тв. М. Коцюбинського).

Дієслова-присудки в обох частинах таких речень мають, як правило, той самий вид і однакові часові форми. Предикативні частини можуть вільно мінятися місцями.

Зрідка трапляються складносурядні речення, у яких дру­га частина має уточнювальне значення: Задуми оповідань ви­никали, як правило, під час поїздок, під час зустрічей з людьми, тобто джерелом цих задумів було саме життя.